Ціна злочину

Сашко вже довгий час проживав на вулиці неподалік від цвинтаря. Із самого малку, коли батьки перебрались з міста до села. Жодного разу він і не думав боятись проходячи повз нього. Але все змінилось п’ять років тому, коли його батьків не стало. Так, вони були не молоді, обом вже стукнуло по сімдесят сім, але якби не Сашко, то їм би жити і жити.

Отруєння чадним газом. Саме так було написано в довідці про причину смерті. Прибираючи сміття з городу, Сашко за звичкою підпалив його неподалік двору, після чого поїхав на роботу до міста. Вже менш ніж через пів години пролунав фатальний дзвінок із звісткою про пожежу в будинку та дворі батьків. Суддя виніс покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі за ненавмисне подвійне вбивство.

Йому не вдалось потрапити на похорон батьків. Пожежу вдалось загасити, але старі обидва сильно обгоріли, тому їхні труни були закриті.

Повернувшись на волю Сашко став боятись кладовища та тепер оминав його десятою дорогою. Його не можна було назвати віруючим, тому він не ходив до церкви, щоб покаятись, але відчуття провини та сорому за вчинене не давало спокою душі.

Єдиним оманливим виходом із ситуації став алкоголь. Після влаштування вантажником на завод не було і дня, щоб хтось бачив Сашка тверезим хоча б один вечір. Ранкове пиво давало сил прожити чергову робочу зміну.

От і цього вечора він ледь перебирав ногами в пошуках домівки. Дорога здавалась надто вузькою, хоча ще вдень на ній легко розминались дві вантажівки. Здерта шкіра на кісточках кулаків та декілька саден на обличчі явно говорили, що важкий характер Сашка вже вкотре не знайшов аргументів у суперечці із товаришами по чарці.

«Та куди ж це я в дідька забрів? — Сашко все ніяк не міг зібрати думки до купи. — Невже… Невже я знову тут?»

Він відмовлявся вірити своїм очам, але все ж таки залишилось визнати очевидне: сп’янілі ноги привели його до воріт кладовища, де поховані батьки.

Страх переповнив груди пиятики. Йому хотілось розвернутись та чимшвидше тікати звідси подалі, але як тільки розвернувся то одразу впав на сиру землю.

— Синку! – пролунало десь за воротами. – Синочку наш, Сашуня!

Рідний голос матері важко забути. Це дійсно була вона. За воротами чітко було видно силует літньої жінки: худе кістляве тіло, що обтягнуте блідою шкірою. Половину сухого обличчя покривав шрам від опіків.

— Дитино наша, ми тебе так чекали! Чому ти так ні разу і не навідав нас?

Здавалось, що сухий язик Сашка ніби вмер десь в середині ротової порожнини. Очі перестали кліпати, не вірячи в те, що відбувається.

— Йди ж до нас, любий! — матір наполегливо кликала сина на територію цвинтаря, махаючи руками в свою сторону.

Переборовши свій страх, з надією на пробачення, Сашко все ж таки піднявся на ноги та зайшов за ворота. От тільки за ними вже нікого не було. За декілька рядів від входу біля подвійної могили стояв привид батька. Така ж бліда та натягнута шкіра. На шиї сяяла обгоріла дірка, що тягнулась до підборіддя та оголювала нижню частину щелепи. Його фігура також запрошувала підійти ближче.

В п’яному угарі Сашко прокрокував у напрямку могили, але коли дійшов то поруч вже нікого не було. На неприбраних та зарослих бур’янами могилах виднілись імена батьків.

— Рідненькі, пробачте! — в плачу пияка-Сашко впав на коліна та обійняв обидві могили.

— І ти гадаєш, що цього достатньо? — запитав низький та погрозливий голос десь позаду.

Коли Олександр повернувся, то побачив перед собою кремезне щось. Це важко було якось назвати. Голова свині з іклами вовка, роги буйвола, тіло м’язистої горили та копита віслюка. Хвіст із шипами волочився по землі. Одним стрибком це створіння підскочило та вдарило обидвома копитами в груди Сашка. Він відлетів та вдарився в хрест на могилі батька.

Лапа чудовиська обхопила шию та тричі вдарила головою об хрест нещасного, після чого кинула об землю.

— Що ти таке? — вже здогадуючись, ледь запитав Сашко.

— Ти і сам знаєш. — відповів на це диявол.

— За скоєне вбивство платять вбивством.

Чоловік не вспів сказати і слова, як його рот не по своїй волі відкрився, після чого почав наповнюватись розпеченою смолою, що пропалювала тіло та із середини випалила цифри: шість, шість, шість.