М'ятна Нісенітниця
Один.
Два.
Три.
Прокидайся. Не спи.
Ти відчуваєш? Своє тіло? Затерплі ноги. Руки. Дихання. Ти можеш відкрити очі? Що це за сморід? Запах плісняви та прілого листя забивається в ніздрі. І ще чогось: знайомого і незнайомого водночас. Доторкнись! М’яке, ще тепле, але швидко холоне… Рухайся! Головне не зупинятись.
Ні! Що ти робиш? Тебе почують. Тихіше, затамуй подих, не ворушись. Не звертай увагу на хробаків, вони нічого тобі не зроблять. Поки. Якщо. Добре роздивись, що навкруги. Темрява — не виправдання, ти маєш пильнувати. Слухай. Вслухайся. Стань землею, лісом, водою, темрявою… Усім, що навколо тебе. Не видавай себе!
Швидше! Воно йде! Нема часу на думки. Зв’язані руки, не ноги. Хапай камінь, палицю… Що там зблиснуло? Розбите скло? Ріж мотузку! Швидше, швидше, швидше. Так ти не встигнеш. Вставай. Не роздивляйся, що під ногами. Ти вже нічим не допоможеш. Ступай обережно. І тихо. Тихо!
Падай і зачаїсь. Замри. Краще забруднитись, ніж…
Воно тебе побачило. Біжи!
Ховайся.
Ні, швидше вперед. Шукай світло.
У темряві легше втратити слід.
Що це попереду, на дереві? На мотузці. Щось живе. Було. Око так і чіпляється до свого колишнього місця. Розтятий рот з вивернутою щелепою вже не сміється над тобою. Хоче вхопити, вкусити, налякати. Чи попередити? Крикнути щось важливе, застерегти. Усюди чорно і липко. На тобі теж.
Біжи! Біжи! Біжи!
Зачекай! Бачиш у грудях, посеред уламків ребер, ніж? Витягай. Досить бігти, захищайся!
Від чого? Як? Що це? Навіщо йому ти?
А. ХТО. ТИ?
Дурне питання. Як і ти. Стовбичиш, поки воно тебе вистежує. Смакує твій страх. Вирішує з якої частинки тебе почати, щоб було найболісніше, найдовше, найсолодше. Без чого можна прожити? Вухо? Палець? Шматок шкіри? Відрізати, відірвати, відгризти, викрутити, витягнути, видряпати, зламати, збити, з’їсти.
Отямся!
Один.
Два.
Три.
Не спиняйся і біжи.
Земля твій ворог. Вона жорстка, нерівна, готова будь-якої миті зупинити й прийняти тебе в себе. Вітер несе твій запах йому, виказує твої схованки.
Борись! Тримай ніж напоготові, вичекай та бий. Що б це не було, воно не безсмертне. Сил на втечу зовсім не залишилось. Один удар і все скінчиться.
А ти зможеш? А ти встоїш?
Біжи!
Бий!
Ховайся!
Ти його відчуваєш? Вже зовсім поряд. Чи зникне воно до світанку? Чи побачиш світанок ти?
Роззява! Не помітити воду. Руки так і зв’язані. Як ти виберешся на берег? Ти взагалі вмієш плавати? Чи це вода? Щось торкнулось твоєї ноги. Та воно не може вхопити, бо воно МЕРТВЕ! Як і ти, якщо нічого не зробиш!
Пірнай!
Пливи!
А чи є сенс? Впевненість? Надія? Ти знаєш коли це скінчиться? І чи скінчиться…
Хутчіше, рятуйся!
Отже, надія. Спробуй. Може воно втомиться і не зможе мучити тебе як інших. Скільки вас було? П’ятеро? Чи може воно — одне з вас? А, може — це ти?
Що у твоїй голові? Скільки голосів ти чуєш? Який з них твій?
Твоя вина. Твоя вина. Твоя вина…
Стули пельку і рухайся! Воно реальне. Воно зовсім близько. Ти хочеш жити?
Але якщо…
Не слухай!
Слухай!
Біжи.
Ховайся.
Все марно.
Пощастило, що тут мілина. Це може заплутати сліди. Якщо воно йде на запах. Якщо воно не бачить у темряві. Якщо ти поспішиш. До дороги має бути недалеко. Якщо ти біжиш у вірному напрямку. Чому стільки якщо?
Ти що, намагаєшся порахувати? Знайти послідовності? Ну добре, спробуй.
Земля. Першого нема.
Повітря. Колисає два.
Вода. Третього забрала.
Вогонь.
Він попереду. Відчуваєш сморід смаженого волосся? І не тільки. Нагадує про голод, тепло, сухість. Підходить комом до горла, рветься назовні. Тримайся! Воно там. Воно на крок попереду тебе. Тільки не дивись! Особливо у вічі. Якщо воно їх має.
Не затуляй вуха. Крик — твій час. Як тільки він стихне…
Хтось мав залишитись останнім. І це — ти.
Це добре.
Це погано.
Це факт.
Ти чуєш? Ото ж бо… Часу більше немає.
Схаменись.
Ніж! Встроми в себе ніж!
Роздерті об коріння руки тобі не допоможуть. Воно міцно тримає тебе за ногу. Воно не відчуває твоїх ударів. Воно не відчуває жалю. А радості? А задоволення? Бо навіщо все це тоді?
Воно забрало їх тіла, а від тебе хоче душу.
Можливо.
Хто знає?
Точно не ти.
Три.
Два.
Один.
