Дитяча гра

У дверях стояв темний силует. Але ж я намалював їх зачиненими… Перевів погляд з дзеркала на листок паперу навпроти — прямокутні двері та декілька кривих сходинок. Двері зачинені.

— Відьма йде, — запищала Іванка.

Мій погляд знову повернувся до дзеркала… Я не встиг роздивитися, як чиясь рука у відображенні зіжмакала малюнок.

— Ха-ха, Софійка злякалася відьми, — позаду мене роздався регіт Макса. — Вона прийде по тебе вночі і помститься за пом’яті двері.

Я озирнувся навколо. Дівчата виглядали наляканими, хлопці ж, намагалися не показувати страху, та було видно, що і вони добряче злякалися. Хто ж міг подумати, що ми дійсно зуміємо прикликати відьму посеред білого дня за допомогою звичайного малюнка, свічки і дзеркала?

— Що будемо робити? — тихо запитав я.

— Відьму викликали, тепер черга спайдермена.

Зграя зареготала — клоун Миколка знав як підняти всім настрій. Про відьму більше ніхто не обізвався. Навіть дівчата не підіймали цю тему, тому і я краще промовчу. Не хочу виглядати боягузом.

Софійка побігла додому занести дзеркальце. То була її ідея викликати відьму, тому саме їй і прийшлося випрошувати у мами свічку й сірники. Ініціатива карається.

Повернулася Софійка не з пустими руками. Якимось чином вона дотягла за ворота утричі довшу за неї драбину. Драбина означає черешню, а черешні, що ростуть у Софіки під забором дуже смачні.

Отак і пройшов ще один день літніх канікул — безкінечний сміх, дурощі і солодкі черешні.

Я прокинувся рано, спав погано, напевно через сон. Та шкода, не можу згадати, що ж мені наснилося.

Під обід наша команда вирішила пограти в піжмурки в підвалі двоповерхівки. Спочатку я заховався в кімнаті з мішками, та пізніше вирішив перебратися в глибину коридору. Рукою я намацав стіну і йшов повільно, намагаючись не шуміти. Коридор видався дещо довшим ніж я його пам’ятав, але так навіть краще — мене буде важче знайти.

Рука натрапила на щось холодне… Труба? Я спробував схопити її, та вона різко потягнула мене вперед. Що це було? Напевно то рука Миколки, дівчата б не змогли потягнути з такою силою.

Я сів, розуміючи, що ми тут з Миколкою удвох.

— Тихіше, — прошепотів я, адже Миколка ніяк не міг заспокоїтися і щось шургав ногами.

Відповіді не було, але і шургання затихло. Ми сиділи з ним так уже досить довго. Що вони там, будуть нас шукати?

— Ну все! Я вихожу!

Я вибрався назовні, але тут нікого не було. Озирнувся — Миколка не виходить. Зрозуміло, вирішили підшутити наді мною. Смішно. Піду перевірю біля магазину. Та було дивно: гралися, здавалося, не довго, а сонце уже низько.

Коли проходив мимо Софійкиної черешні, відчув тривожність. Перевів погляд на дерево. З кожної великої гілки звисали тіла повішених. Деякі ще звивалися. Ні, це було сьогодні уві сні, а зараз там нікого немає. Подивись ще раз. Але я так і не зміг, лиш швидше заперебирав ногами.

Друзі сиділи біля магазину і їли сухарики. Запитували, де я був, чому не сказав, коли пішов. Я намагався пояснити, що сидів з Миколкою, але той лиш покрутив біля скроні пальцем. Мені стало зовсім не по собі.

Запитав, чи вони не бачили дивних снів. Вони дивилися на мене як на ідіота.

— Але ж ви бачили відьму?

— Чувак, там нічого не було, — відповів Макс. — Ми жартували.

Тобто, вони не бачили нічого в дзеркалі? Але я ж бачив. Що я бачив? Темний силует… чи тінь, відбита світлом свічки? А що ж тоді було там в підвалі, якщо не Миколка? По всьому тілу пробігли мурашки.

— Сергійко! — мене гукали на вечерю.

Я кинувся бігти додому. Мамо, продовжуй кликати, будь ласка. Лише б вона не зупинялася. Чим ближче, я підбігав до черешні, тим страшніше мені ставало. Я намагався не дивитися в її сторону. Чув лише стукіт серця і важкі удари кросівок по асфальті. І удари по асфальту, свої і ще чиїсь? Я не озирався, але знав, що за мною щось женеться і судячи по звукам — зараз наздожене.

— Мамо! — я кинувся їй в обійми.

Вона обняла мене. Посварила, щоб так швидко не бігав і ми пішли до хати.

Наступного ранку Софійка прокинулася до сходу сонця. Важка драбина ніяк не хотіла проходити у фіртку. Та ось Софійка уже примайструвала її до гілки. Вилізла повище і перерізала мотузку. Сергійко з глухим стуком вдарився об землю.