Хороший банкір

Коли куля розрізає повітря, не факт, що це постріл.

Саша сидів у порожній кухні. Пальці тремтіли, міцно стискали стакан. Лід вже давно розтопився, проте віскі скінчився ще вчора. По стінках текла вода. Очі не кліпали — вдивлялись у стіну. Повільно хиталась самотня лампочка. Годинник давно зупинився. Здавалось, спинився і час.

Гіркий запах пороху був противний. Лише шепіт в голові не дає тиші зірватись на крик:

«Слухай, тримайся, Тарасе, тримайся!»

Він тягнув побратима, поки лунали постріли. 2014. Він вірив, що додому повертаються цілими. Що пам'ять можна вимкнути, як лампочку.

Склянка тріскає в долоні. Саша здригається. Здригається й свідомість.

Білий коридор лікарні пахнув стерильністю. Він тримає сестричку за руку. Її очі хворобливо не фокусуються.

«Сашко, мені холодно.» — шепотіла вона.

«З розсіяним склерозом шансів мало.» — нагнітав лікар.

Лікування й так дороге. Він продав уже фактично все. Лишалась лиш невеличка квартира й пара меблів, які скоро заграбастає банк. Зітхнувши, пролунав дзвінок. Піднявшись, чоловік пройшов до прихожої й глянув у вічко.

Колектор.

Закотивши очі, він відчинив двері.

— Слухай, допомога потрібна?

Всередині насупились сумніви.

***

Ладан у приміщенні ледь відчутний, як і кава.

— Бачите? — усміхався банкір. — І кредит вже є, і прострочені платежі буде знято, ми навіть частково покриємо операцію вашої сестри.

— А іпотека? — запитав Олександр.

— Лишається тільки один нюас.

Саша із сумнівом підняв брови.

— І який же?

— Потрібен живий підпис. — чоловік усміхнувся ширше.

— Це як?

— Краплина крові. Не більше, ніж у глюкометрі. — банкір відсунув шухляду і дістав чорну ручку з голкою під ковпачком.

— Але-…

— Все для формальності.

Чоловік простягнув ручку до військового. Той ще дивився на неї, мов вона якась зачарована, але, розуміючи, що втрачати фактично нічого, він торкнувся голки. Неприємний біль сповнив палець, і здавалось, пройшовся струмом по всьому тілу. Крапля впала на бланк, змішуючись із темним чорнилом. У приміщенні стало прохолодніше.

— А далі? — супився Сашко.

— А далі я вас вітаю, життя тільки починається.

Ця усмішка вже бісила…

***

Здавалося б, усе й справді налагоджується. Сестра отримала лікування, борги зникають, навіть робота намічається, проте щось змінилося. Саші було складно це пояснити, але стало відбуватися дещо… незвичне. Його відображення розмивається — дзеркала не відображають очей, у їжі трапляються ґудзики, пір'я, надворі купа мертвих птахів, ще якісь «знаки». Відчуття, наче час хоче його зупинити. Наче час сам спиняється.

***

Дні як дні. Проте на четвертий Саша ледь не вскочив з ліжка. Металевий присмак в роті, очі нестримно пульсують…

Ніч. Це були люди. Без шкіри. Вони були вкриті марлею, що просочена кров'ю. Тхнуло тухлою гниллю. Істоти виводили химерні рухи біля вогнища, схоже, танцювали. Руки були довгі, ламані, як у павуків. Але всередині вогнища…

— Марійко! — він кинувся до сестри у реанімаційній сорочці. — Марійко, ходи!

Вона обернулась і чоловіка сягнув жах. Вона щось кричала, але з рота випорскувалась чорна вода, на лобі було вирізано три хрести. Він знову побіг до неї, а з її очей почала бурлити смола. Вона хляпнула йому на обличчя й Сашко захлинувся кров'ю.

***

У чоловіка випав телефон з рук. У сестри зупинилося серце. Точніше, воно всохлося. Лікарі не мають пояснень. Губи стиснулись в тугу лінію, руки затремтіли й стиснулись в кулаки.

— Виродок!

***

— Я вб'ю тебе! — Олександр грізно підходив до банкіра, який невинно усміхався.

— Усі так кажуть. — він нахилився ближче. — До того, як починають мовчати, ти ж знаєш.

Він підняв з-під столу руку з лялькою. Незграбну, зроблену з тканини, волосся й краплини крові. Сашко тремтів. Але не від страху — від злості. Банкір взяв в руки голку, чорну, блискучу, і чоловік не стримався — він дістав з кобури пістолет, і тільки натиснув на гачок, як з нього почала вилазити нитка. З-під язика також… Вона в’ється і починає входити в плоть. Саша закричав, але звуку не було чутно. Це був пронизливий крик, який чутно лише тиші. Його рот зашивали, і в цей момент банкір встромив голку ляльці в груди — Сашко здригається, зникаючи в повітрі тліючим полум'ям. Його тінь заховалась за шпарину в підлозі.

***

Постать неспішно виходить з кабінету. У відділі обслуговування черга. Хтось кашляє, хтось щось підписує, не читаючи. Повітря важке, як після свічок. Чоловік поправляє свою краватку й кліпає в бік тіні, що повзе стіною, хоча консультантка думає, що їй.

Той хмикає.

— Я ж хороший банкір.