Один особливий

Чужий мозок на ногах відчувався неприємно: липко стікав по шкірі смердючим желе. Вдягати шорти на будову було поганою ідеєю. Це мала бути проста робота, вони робили так не раз: четверо друзів, кілька різноробів, старий будинок десь на задвірках міста, ремонт, перепродаж. Але вони лише встигли переступити поріг, як один уже валявся на підлозі з розтрощеним черепом.

Двоє з команди — такі ж підсобники, як і той, що лежав на підлозі — кинулися геть. Четверо й тіло лишилися. Дім зловісно поскрипував та рипів, обіцяючи веселощі для тих, хто залишився.

Троє, за інерцією понесли в глиб будинку те, що тримали в руках. Один — власне щасливий новий хазяїн дому — стояв над тілом: чи то вагався, роздумуючи про втечу, чи, просто отетерів. А може, думав про те, як відмити чужий мозок з ніг.

Прибула поліція і коронер, яких викликали втікачі. Записали смерть внаслідок нещасного випадку, бо балки вони такі — постійно так і норовлять знести комусь макітру.

Тіло забрали. На підлозі лишилася чимала калюжа крові.

Четверо продовжили триматися плану. Мертвий працівник це прикро, але не страшно: менше платити. До вечора лишилося двоє. Нічого незвичайного. Сходи ж кожного дня завалюються і ще й усією вагою падають на людей. Професіонали своєї справи, постійно до смерті заплутуються у кабелях.

Під ранок залишився лише один — забившись у куток в підвалі, хитався, заколисуючи себе. З будинку він вийти не зміг, як не намагався. Двері були впаяні в стіну, а вікна не вдалося розбити навіть кувалдою, не те що відчинити. Він ледь уник обвалу стіни, що спеціально хотіла його завалити. Ледь відскочив, коли під ним, мов здоровенна паща, провалилася підлога. На жаль, туди впав останній його друг.

І ось він у підвалі. Виходу не має. Будинок зумисно загнав його сюди. Зверху чуються дивні звуки, якийсь стукіт, ніби хтось ходить нагорі. І дім немов… дихав... Дихав і незадоволено буркотів. А ще, здавалося, відлуння передсмертних криків та хрипів його друзів досі гуляє будинком.

Скільки б він себе не колихав, ніяк не міг заспокоїтися і подумати над ситуацією. Живих будинків не буває. Йому все мариться. Це все стрес або кошмарний сон.

Двері до підвалу відчинилися. Хтось наближався в його бік, вистукуючи підборами по підлозі:

— Ось де ти, любчику. — посміхалася жінка в діловому костюмі. — Я ж вас попереджала, не будете слідувати правилам — повиздихаєте.

— Що тут, курва, відбувається?! — почав репетувати чоловік, впізнавши у жінці рієлтора, який продав йому цей триклятий дім.

— Матір Усемогутня! Чого волаєш? За нещасну добу встиг з глузду з’їхати, чи як? — жінка поморщилась. — Там у договорі чорним по білому писало: «Будинок 666» — живий, з паскудним характером і мерзенним норовом. Там й інструкції були, як з ним поводитися.

— Та це маячня якась! Не буває такого!!!

— Та чого ти горлаєш? Ось копія договору, перечитай, — жінка вклала папір в руки чоловікові. — Я прийшла спитати, чи Будинок на мене переписати не хочеш? Гляди й вийдеш звідси.

— Тобто це якась афера?

— Ага. Я з Будинком у змові. Який жах! Що нам робити? Куди бігти? Ти нас розкрив. Молодець, юний детективе, — жінка поплескала в долоні. — Чим ти слухав? Я вам це казала, коли ви дім купували. Я маю грошенята, а Будинок — натомість ситий. Ти, певно, думав, що я божевільна та втираю вам якусь дурню? Правда ж? — сміялася жінка трохи закинувши голову назад. — Я, знаєш, людина хоч і зла, але порядна. Ось папери — не забудь підписати перед тим, як гигнеш.

Жінка пішла геть, ігноруючи чоловіка, який благав про допомогу упереміш із прокльонами.

До обіду поліція та коронер — яких давно нічого, що повʼязано з цим домом, не дивувало — записали ще три нещасних, абсолютно випадкових випадків та одне самогубство: чоловік у підвалі встромив собі у шию викрутку. Поруч лежали підписані папери на передачу будівлі рієлтору, чия слава в цих краях не поступалася самому Будинку.

У просторому кабінеті, в самому центрі міста, жінка — власниця єдиної в місті рієлторської контори — радо зустрічала нових клієнтів: сімʼя з чотирьох людей — батьки та двоє дітей.

— Вітаю, любчики. Дуже рада вас бачити, дорогенькі Норквуди. — жінка в діловому костюмі всміхнулася привітно. — В моїй конторі широкий асортимент будинків для молодих сімей. Всі прекрасні та в хорошому стані, — жінка зробила паузу та додала майже пошепки. — Є навіть один особливий…