Мурашки по тілу

Стерильний халат облягав його, як друга шкіра. Він натягнув білі рукавички, і в ту ж мить у приміщенні стало тихіше, холодніше. Повітря, наповнене хлоркою, раптом задушливо осіло в легенях.

На сталевому столі лежала дівчина. Молоде тіло, охололе, але ще сповнене якоїсь дивної напруги, наче не до кінця змирилося зі смертю. Волосся розсипане навколо голови — темне, лискуче, мов обвуглені пасма, що прилипли до металу.

Він зробив Y-подібний розріз. Відкрилось нутро. Але щось було не так. Зовсім не так.

Тканини під скальпелем м’якли надто швидко, як розварене м’ясо, але при цьому пружинили під пальцями, мов гумові. Їхні краї не просто розходились — вони тягнулися, наче їх силоміць розривали зсередини, і неохоче поверталися назад. Ледь помітна вібрація проходила крізь розріз.

Органи… Темні. Не червоні, не багряні, як мали б бути. А вугільно-чорні, із зеленкуватим відблиском. Печінка виглядала, як залита бензином. Серце зсохле, зморщене, мов обпалений фрукт, але досі вологе.

Запах змінився. У ньому була гниль, та не тваринна, а хімічна. Штучна. Стерильна чистота поступилася місцем чомусь в’язкому. Запах повз по шкірі, залишаючи липкий слід. Його обличчя скривилось, шлунок здригнувся, горло затиснуло — наче хтось увійшов до кімнати і стиснув повітря в кулак.

Він нахилився ближче. Світло лампи заливало її груди, розсічені акуратними рухами, мов розірване полотно. Скальпель у його руці трохи здригнувся — не від страху, а від чогось глибшого, інстинктивного. Тканина під лезом змінилася. Вона більше не тягнулась, як звична мертва плоть. Вона ворушилася.

З кожним новим надрізом м’язи реагували інакше — не скорочувались, не тремтіли, а ухилялися. Легкий зсув, майже невловимий, але достатньо явний, щоб зупинити руку. Його пальці на мить закам’яніли. Це не могло бути рефлексом. Таке не трапляється після смерті.

Він нахилився ще ближче, ледь не торкаючись підборіддям краю тіла. Шкіра, розрізана вздовж, злегка пульсувала — не рівномірно, а судомно, ніби зсередини хтось постукував. Потім — різкий рух.

З розрізу вилізло щось блискуче, чорне. Крихітна лапка. Потім ще одна. За мить нутрощі розверзлися, і з глибини хлинув потік. Сотні, тисячі. Мурахи — темні, блискучі, з тілом, що нагадувало поліровану кістку. Вони не повзли — вони виповзали, виривалися зсередини, наче тіло було лише коконом, що луснув.

Його рука рефлекторно відсмикнулась, але вже запізно. Мурахи здійнялися до плеча, залазили під комір, у вуха, на обличчя. Їхні лапки залишали сліди — вологі, гарячі. Один за одним вони жалили. У шкіру впивалися тонкі, отруйні жала. Біль прийшов не одразу. Спершу — свербіж, потім — печіння, мов по тілу повільно лили розтоплений метал.

Він спробував кричати, але мурахи вже лізли до рота.

Їхні тіла хлюпали з розпоротої черевної порожнини, ніби нутрощі самі відторгали себе, перетворюючись на рухливу масу. Вони падали на підлогу з м’яким цокотом, збиваючись у чорний килим, що ворушився й дихав.

Він дриґонув рукою, змахуючи їх з манжети, але нові вже дерлись по ліктю, лізли під рукав. Його пальці тремтіли, втрачаючи силу. Шкіра почала пульсувати, вкриваючись пухирями. Він відчував, як тіло поволі зраджує його — ноги ватяні, спина вигинається у конвульсіях.

Очі затуманились. Холодна паніка повільно розтікалась тілом. Нудота вдарила хвилею — важка, тупа, з присмаком заліза. Він хотів крикнути, але лише захлинувся мурахою, що заповзла до рота.

Удар за ударом — отрута змінювала його зсередини. Здавалося, мозок плавиться, розтікається, залишаючи лише тваринний жах.

І тоді вони піднялись у повітря. Крихітні чорні крила тріпотіли з сухим звуком, мов обгорілі пелюстки. Сотні, тисячі, вони здіймались над тілом, над ним — наче з темної пастки вивільнилась сама смерть, злісна, безлика, крилата.

Світ більше не мав меж.

Він розплющив втомлені повіки. Погляд одразу впав на холодне тіло дівчини на сталевому столі. У голові, крізь шар тиші, пролунав голос — знайомий і водночас відсторонений, мов старий запис:

— Зовсім уже запрацювався.

Він механічно перемістив тіло до найближчого боксу, клацнув замок, герметизував кришку.

— Мертві почекають, — подумав уголос чи подумки, сам уже не розрізняв. Свідомість знову сповзала в щілини.

Він провів долонею по шиї: свербіж. Спершу ледь відчутний.

Потім — різкий.

Він натиснув пальцями… і відчув рух. Пульс? Ні.

Під пальцями ворушилися вени.