Розмова

Андрій натиснув на тачпад і пролунали знайомі гудки. Один. Два. Програма пискнула і на екрані його ноутбука з’явилось зображення дівчини.

— Привіт, — невпевнено, немов перевіряючи сигнал, сказала вона.

— Привіт, — як завжди весело відповів Андрій і включив веб-камеру. — Ти сьогодні з камерою?

— Так.

І вмить зображення Андрія перемістилося в правий куток, а весь екран захопило запікселене відео з Інною. Вона усміхнулася і швидко помахала рукою в камеру. Картинка ставала все чіткішою і вже було видно радісний вогник у її очах, червону помаду на губах, та звичний мейк. Андрій облизав губи і випрямив спину, щоб краще виглядати в кадрі.

— Нарешті, — сказав хлопець імітуючи грайливе роздратування. — Я вже думав, що не побачу тебе сьогодні.

— Ну то побачив би завтра, — ображено фиркнула дівчина.

Андрій голосно розсміявся та відкинувся на спинку крісла, а Інна тихенько посміювалася, закривши рот рукою.

— Як робота? — вирішив запитати хлопець після того, як насміявся.

— Жахливо. Ненавиджу цей магазин, — Інна закотила очі і приставила до скроні руку, що імітувала форму пістолету. — Але сьогодні мало клієнтів, тому я сьогодні з камерою.

Андрій видихнув і широка усмішка змінилася на тоненьку ниточку. Він тільки зараз помітив, які вона змучена. Багато слоїв пудри старанно приховували темні круги під очима, а волосся було зібране в тугий хвіст і сильно блистіло.

— А в тебе як? — вивела його з роздумів Інна.

— Та ніяк. Моніторив сайти, але проектів не знайшов.

Вона цокнула і відвернулась. До Андрія долинув звук дзвоників, що сповіщали про нового клієнта. Інна різко підвелася та привіталася, але їй не відповіли.

— Я зараз, — тихо сказала вона, нахилившись до ноутбуку.

Дівчина встала зі стільця і тепер було видно лише її тіло в правій частині екрану. Хлопець почав розглядати все, що було на екрані зліва. Сотні пляшок та десятки різних цигарок. Звичайна каса в маленькому магазині. Продавці завжди стоять біля цих предметів, і Андрій спробував згадати якийсь інший задній фон, але не вийшло.

Ще один звук дзвоників сповістив Андрія про нового клієнта в магазині. Раптом почувся неприємний голос жінки. Слова звучали повільно, з затримкою, неначе, перепливали болото всередині неї.

— Можна вас, зіронько?

Інна зникла з кадру. Андрій все ще не міг уявити, як виглядає власниця противного голосу, але поки робити йому було нічого. Вона повинна бути маленькою, горбатою та в чорному. На кривому носі величезна родимка, а все обличчя вкрите зморшками, неначе павутиною десятка павуків. Хлопець засміявся зі своїх здогадок, але раптовий рух на екрані змусив його сфокусуватися.

Дід у червоному піджаку підійшов до каси та прийнявся розглядати стенд із цигарками. Він рухав головою ривками в різні боки, а ніс піднімався все вище й вище, неначе в пошуках чогось. Дід зупинився і подивився в сторону ноутбуку. Андрію не сподобався той погляд. Дід почав рухатися по проходу, де зазвичай стоїть касир і підходив все ближче до ноутбуку, де було зображення здивованого хлопця.

Зображення тепер складалося з жахливого кадру знизу-вверх від колін у чорних широких штанях до тіла в червоному піджаку та блідої голови з хмаркою білого волосся. Дід нахилився і прийнявся нюхати повітря перед ноутбуком. Очі його були закриті, а ніс неприємно рухався, неначе корабель на хвилях. Коли ніздрі знайшли щось то різко збільшились у розмірах. Холодний погляд старого застиг на Андрію.

— Не пощастило, — сказав дід пустим голосом, неначе сказаним через вату, а руки почали рухатися в сторону екрану.

Раптом із екрану ноутбуку на хлопця вилізли дві руки та вхопили його за голову. Андрій закричав та спробував вирватися, але коли він відстрибнув назад то побачив, що нічого немає, а екран його ноутбуку вимкнений.

Андрій взяв телефон та набрав Інну. Гудки-зрадники тягнулися занадто довго. Один. Два.

— Ало, — це був голос Інни.

— Дід за касою! — кричав Андрій. — Він там є?

— Який? Нікого там немає. А чому ти дзвониш на телефон?

— Можна вас?

Це був той самий голос, що звучав мов через вату.

— Я зараз, — тихо сказала Інна в телефон.

— Це той дід? — Андрій впізнав його.

— Той?

— Якщо він у червоному то не йди, він… — хлопець спробував підібрати правильні слова, але його перебили.

Пустий голос крикнув:

— Не змушуй мене чекати!

— Інно? Інно!

Різкий шум змусив Андрія забрати телефон від вуха. Хлопець відчув, як по голові стікає кров, але не його.