Господар прийшов

Святковий вечір був у самому розпалі, але група людей повільно виходили з головної зали. Тринадцять людей у масках зібралися в круговій кімнаті. Чоловіки були одягнені в чорні та темно-сині костюми, а жінки у світлих сукнях. Вони стояли в нерівному колі, а в середині кімнати були гвинтові сходи, що спускалися в непроглядну темряву.

Чоловік з лакованими вусами запросив інших до проходу. Першою наважилася жінка, потім якийсь чоловік, а за ними й всі інші почали неспішний спуск. Сходи тягнулися неочікувано довго і один із чоловіків почав оглядатися навколо, але інші його заспокоїли, провівши рукою по спині.

Коли всі дійшли до низу то предстали перед кам’яною кімнатою, стіни якої були вкриті дивними малюнками, що нагадували спіралі. На підлозі, ідеально рівній, були тоненькі лінії, що рівномірно розтікалися від центру кімнати — таємничого вівтаря, неначе змії від вогнища. Слабенькі лампи давали необхідний мінімум, щоб не впасти, але розрізняти обличчя при такому сірому світлі було неможливо.

— Давайте розпочнемо, — порушив тишину спокійний голос чоловіка з вусами. — Ви знаєте, що з минулого ритуалу пройшло чимало часу і в нас з’явилося дві заміни.

Після цих слів двоє чоловіків підняли свої руки. Хоч інші й не могли побачити їхні обличчя вони відчували їх. Процес відбору до Церкви Ночі — так вони себе називали — був обгорнутий страхом та оманою, неначе тіло в савані. Вони були звичайними людьми вдень, але вночі роздмухували вуглину проклятого знання, що передавалося віками.

— Вони з гідністю пройшли випробування тиші, крові та полум’я, — радісно промовляв чоловік з вусами та зняв свою маску. — Як перший серед нас я наказую вам зняти маски та оголити ваші числа.

Люди швидко зірвали з себе маски різних форм та кольорів. Ніхто з них не мав імені — лише число на чолі, що визначалося порядком входження. Від одного і до тринадцяти. Перший направився до вівтаря та дістав з-під чорної тканини дивну маску — білу, мов кістка, зі щілинами для очей, що тягнулися вниз, неначе сльози. Її прикрашали візерунки у формі спіралей і вона випромінювала страшну силу, що змушувала на неї дивитися всіх навколо.

— Ось обличчя Господаря, — промовив Перший. — Лише один серед нас буде гідним носити Його, прийняти Його волю та плоть. Ми лише канали через які можуть протікати Його бажання.

Він тримав її перед собою, обережно, з благоговінням, а потім передав її стоячому праворуч від себе — числу Два. Той прийняв її мовчки, але як тільки пальці торкнули холодної кістки — усі почали співати.

Низьким голосом, майже шепочучи, вони виводили моторошну мелодію:

Коли тринадцять стануть одним

То світ замре в страху перед ним

Зітхне земля — вогонь прийде

Пекло буде там, де Господар пройде

Маска пливла по колу — з рук у руки. У кожного, хто її тримав, серце билося швидше, піт виступав на лобі, а дихання збивалося. Деякі руки тремтіли, інші — обіймали, неначе власне дитя.

Коли маска потрапила в руки жінці з числом Одинадцять, спів обірвався — не стих, не затих, а саме урвався, неначе велетенська рука, невидима й безжальна, стиснула горлянки всім присутнім. У колі почулося кілька надривних, задушливих хрипів, а потім — тиша Моментом пізніше тіла почали корчитися. Декотрі з них падали на коліна, інші хапалися за груди чи шию, ніби намагаючись витягнути з себе щось стороннє, чого немає. У повітрі забриніла низька вібрація, схожа на гул глибокого колодязя — мов сама земля відгукнулася на подію. Лише жінка з маскою стояла нерухомо. Погляд її не зводився з предмета в руках, а пальці, хоч і тремтіли, не могли відпустити маску.

— Це сталося, — промовив зворушено Перший. — Господар обрав собі двері.

Повітря в кімнаті стало густим і липким, що кожен вдих вимагав великих зусилля. Маска повільно піднімалася до обличчя жінки, неначе її руки нею більше не керували. І коли вона торкнулася шкіри, пролунав крик — не стільки болю, як прийняття.

Жінка вигнулась дугою і стояла на носках. Судоми пробігли кінцівками, пальці стиснулися в кулаки. З-під маски почала капати кров. Тонкими цівками вона збігала по шиї, уздовж ключись і зникала в сукні, залишаючи чорні плями на сукні.

Вогні в лампах затремтіли. Стало тихо, так тихо, що було чутно лише як густа кров падала на холодний камінь.

І тоді стало зрозуміло без слів, без знаків.

Господар прийшов.