Її солодкий хлопчик

Його називали Святік. Ганна добре памʼятала літо, коли він народився. Сонячного ранку її молода сусідка вийшла з машини таксі, що припаркувалася посеред двору. Дівчина була в світлій сукні, в руках тримала тугий пакунок з блакитними рюшами.

Під деревʼяними вікнами Ганни хлопчик робив свої перші кроки, невміло ставлячи одна поперед іншою маленькі ніжки в синіх кросівочках. Його мама поволі крокувала слідом, тримаючи малюка за долоньки. А стара Ганна спиралась ліктями об підвіконня, спостерігаючи за ним.

Вечорами вона чула, як її сусідка по той бік стіни заколисує дитину. То була якась солодка пісня на ніч. Своїм дітям стара співала геть інші колискові.

Але їй все одно подобалася ця родина. Викликав симпатію вічно заклопотаний батько, чиї розумні очі світилися над густою бородою. Подобалася мати — молода жінка з густим волоссям та широкими устами. Подобалася восьмилітня Віка, яка тихо і соромʼязливо позирала на світ крізь товсті скельця окулярів. І, звісно ж, до смаку був сам Святік. Бо був милим і добрим дитям. Подумки вона звала його — мій солодкий хлопчик.

Минулого вівторка Ганна винесла на вулицю емальований таз з білизною. Зайшла худими ногами у колючу траву, потягнулася скрученою від артриту рукою до провислої мотузки. І, як завжди, Святик вже був тут як тут. Дивився на неї блакитними очима. Скільки світла, скільки доброти світилося в них. Стара Ганна бачила в його очах довге і щасливе життя. Все те, що ще не сталося, але одного дня обовʼязково відбудеться. Вона сягнула рукою в кишеню, бо знала, що він підходить до неї саме за цим. Дістала карамельку та простягнула йому. Він мовчки взяв цукерку з її загрубілої долоні своєю маленькою ручкою. Ганна посміхнулася йому, та він вже біг до мами.

В середу стара купила в магазині за школою великий пакет цукерок. Найдорожчих, бо то ж для Святіка. Пів дня чекала, коли ж він вибіжить у двір. Аж ось нарешті вони разом з Вікою вийшли бавитися. Певно, їхня мати лишилася вдома готувати вечерю. У великих дворах та великих містах діти вже давно не гуляють самі. Проте їхнє містечко було не таке. Воно майже не мінялося з плином часу. Тут матері все ще гукають своїх дітей додому, визираючи на вулицю з розчинених вікон.

Ганна впустила одну цукерку, проходячи повз Святіка та його сестри. Та й пішла собі додому. Проте крізь дірку в кишені фартуха цукерки продовжували сипатися додолу. Неначе вимощували собою шлях. Шлях до її квартири.

В пʼятницю Ганна не виглядала Святіка. Вона дивилася з вікна своєї кухні на змарновану Віку. Дівчинка тихо сиділа на гойдалці. Її очі під товстими скельцями окулярів були заплакані. Сусіди вже другий день всім двором шукали Святіка. Бідолашна Віка, адже саме вона мала його глядіти. Ганні хотілося втішити її. Проте вона не знала, як це зробити. За стіною лунали крики та чувся жіночий плач. Віка продовжувала сидіти на гойдалці. Стара зсунула фіранки, щоб більше не бачити її.

Вона думала про Святіка. Про його безмежні блакитні очі.

Його образ все ще стояв перед її очима, коли Ганна підійшла до маленького кухонного столу. Зняла рушник зі свіжоспеченого пирога. Принюхалась, прикривши від задоволення очі. Нагостреним ножем відрізала шматок і занурила в нього старечі зуби. Вони не всі збереглись в її роті, проте Ганна пишалася тим, що їх ще більше половини. В кишені намацала цукерку — останню з тих, що купувала для Святіка. Дістала її та виклала на стіл. Поруч з пирогом. Нею вона поласує після того, як наїсться. Як насмакується Святіком.

Ганна їла і загадувала той маленький живий пакуночок в руках молодої жінки. Згадувала його перші кроки під своїм вікном. Він був народжений для неї. Хай ніхто крім неї і не здогадувався про це. Її солодкий хлопчик. Його мʼясо смакувало шляхами, що поросли бурʼяном і назавжди залишаться непройденими. Воно розповідало їй про всі ті щасливі миті, які так ніколи і не настануть. Їх перетравить її шлунковий сік.

Ганна проковтнула черговий шмат пирога і знову підійшла до вікна. Обережно відсунула фіранку. Нещасна Віка продовжувала насамотині сидіти на гойдалці. Стара відчувавала крізь відчинене вікно гіркий запах болю, що йшов від дівчинки. Вона повела з боку в бік носом і з насолодою облизнула свої старі зморщені губи.