Формула вічної молодості

Роман Олександрович приїхав у пансіонат «Срібний світанок» під виглядом звичайного геронтолога. Його взяли одразу, бо працювати в глухому селі Старі Болота бажаючих не було, а персоналу не вистачало.

Головний лікар закладу з цікавістю читав його резюме. «Закінчив з відзнакою інститут. Після захисту докторської дисертації звільнився з академії та 20 років очолював дослідницьку лабораторію фармацевтичного заводу».

«Довго у нас не протримається...» – подумав головний лікар, харкнув прямо на підлогу і поліз у сейф за спиртом.

В перший робочий день новий лікар вже знайомився з пацієнтами. У Романа була нав’язлива ідея знайти ліки для вічної молодості. Його теорія заключалася в тому, що в мозку старих людей залишаються сліди хімічної речовини, яка з часом «вивітрюється», що і призводить старіння людини. Якщо цю речовину синтезувати і приймати деякий час, то можна повернути організм до стану «до втоми».

– Ви лікуєте пам’ять? – спитала медсестра Анна, маленька, повна жінка років 50-ти.

– Я просто досліджую старість, – відповів сухо Роман, поправляючи окуляри.

На наступний день в пансіонаті відкрили лікувальну програму «Омолодження». Лікар Роман почав випробовувати свій препарат на добровольцях під виглядом ліків «для допомоги з артритом та пам’яттю».

Через три дні кілька пацієнтів «омолодились» по-справжньому – кров’яний тиск як у двадцятирічних, артрит зник, рухи легкі. І здається, чудодійна формула запрацювала: добровольці почали ходити без тростини, пам’ять покращилася, але тіла їх залишилися старими і зморшкуватими.

– Це прорив, – сказав головний лікар. – Наш пан Олексій почав ходити і говорити французькою, хоча до цього лежав і говорив лише “ого”.

– Щодо прориву я не певна… – сказала медсестра Анна. – Вони молодшають, але тіла старіють швидше… Так не повинно бути…Очі і посмішки... не ті. Занадто беземоційні та злі.

Через тиждень почали з’являтися перші побічні ефекти: нічні напади агресії, темні плями на тілі, які постійно змінювали розташування, незрозумілі спалахи болю та спотворення міміки.

– Як ви почуваєтесь? – спитав Роман свою першу піддослідну бабусю 80-ти річну пані Ірину.

Вона подивилась на нього з поглядом ненависті.

– Чудово, якби не біль в середині…  

Раптом до кімнати забігла медсестра і сказала, що 92-річний пан Тарас щось пише на стінах в коридорі. Коли Роман Олександрович побачив написи, то закляк на місці – на стіні детально описаний синтез його розробки.

– Якого біса... – вигукнув він. – Це моя секретна формула.

– Ти помилився. Ця формула у моїй голові. І наступного разу синтезуй транс-ізомер, – зло захихотів пан Тарас.

Лікар Роман довго дивився на формулу і прошепотів:

– Як я міг так помилитися…

Він кинувся до сестринської кімнати з криками:

– Зупиніть програму. Більше ніяких ліків.

– Пізно, – сказала Анна. – Головний лікар наказав додати препарат у вентиляцію і у воду, щоб всі пацієнти змогли омолодитися.

– Ні-і-і-і… – закричав Роман. – Це занадто велика концентрація. Коли це сталося?

– Сьогодні зранку.

– Швидко тікай… – сказав він медсестрі і побіг за своїми речами.

В цей час у пансіонаті почала відбуватись справжня вакханалія. Старигани хихотіли, як підлітки, ходили і навіть танцювали без тростин, рвали свої медичні карточки, розбивали скло…

Роман забіг в свою кімнату і побачив там пані Ірину. Вона здавалася ще старішою. Шкіра її стала тонкою і прозорою, просвічуючи кровоносні судини, але волосся було густим і довгим. Її очі світилися болем і ненавистю. Навколо неї стояли всі його перші добровольці у програмі «Омолодження». Їх тіла нагадували висохлі мумії.

– Що відбувається? – злякано спитав лікар.

– Ми хочемо вибачень, – сказала пані Ірина.

– Я не хотів такого, – промимрив лікар.

– А ще ми хочемо помсти. Щоб ти відчув частину нашого болю через твій геніальний препарат, – сказав пан Тарас. – Нашого вічного болю…

Роман Олександрович оглянувся – до нього підходили тіла напівскелетів і тягнули до нього свої кістляві пальці.

– Стійте! – в кімнату забігла медсестра Анна.

Роман Олександрович полегшенно зітхнув.

–Він не заслуговує смерті. – Сказала вона, віддихуючись від швидкого бігу. – Зробимо його добровольцем програми «Омолодження».

Всі вдоволено закивали головами.

Анна дістала із кармана шприц і приготувалася зробити ін’єкцію.

– Ось твоя формула вічної молодості. Всі десять доз, – сказала вона і з ненавистю встромила голку в плече лікаря.

Роман прокинувся у своїй кімнаті. Він здивувався, що добре бачить і без окулярів. Підняв руку і побачив суху зморщену руку, як в мумії. Роман істерично засміявся. Тепер він мешканець пансіонату «Срібний світанок». Він живий, але кожна секунда його життя – це вічність болю.