На завод

У маленькій кімнаті було темно. Закохані лежали на білому простирадлі: Жінка закинула праву ногу на Чоловіка, він засунув ліву руку під гумку її трусиків.

— Подивися, цей будинок знову наблизився, — прошепотіла Жінка.

— Ха, ну та, вже час! — голосно засміявшись, промовив Чоловік. — Він підповзає кожну ніч. Як тільки ти заснеш, він опиниться біля нашого вікна ііі гризне тебе за бочок!

Чоловік викрикнув і схопив Жінку рукою за невелику складку на животі й жадібно вп’явся в живіт зубами. Нічну тишу гуртожитку наповнив виск, сміх і звуки поцілунків.

— Ну досить, досить! Я знаю, що це дурня, і щось там — оптика, фізика чи щось там ще. Але це так дивно! Кожної місячної ночі будинок здається ближчим і ближчим. Удень він так далеко, що я ледь розрізняю кількість вікон на поверсі, а зараз чітко бачу столи в кімнатах.

— Навкруги темрява: немає ні ліхтарів, ні будинків такої висоти, — пояснив сонний Чоловік й повернувся на бік. — Кохася, нумо спати, бо мені все ж таки завтра йти туди. І вдень він мене лякає більше, ніж уночі.

Чоловік притягнув до себе Жінку, поцілував її в шию й майже миттєво заснув. Жінка зімкнула повіки, серце її калатало, а по тілу розливалась тривога.

Коли вона прокинулась, Чоловік уже був одягнений в сірий комбінезон та чорний светр під ним, однією рукою тримав бутерброд, іншою — лоскотав маленьку ступню, яка визирнула з-під ковдри.

— Кохася, я вже йду на завод. А ти збирайся, тобі ж сьогодні до лікаря, — промовив Чоловік і відкусив бутерброд.

— Коли ти повернешся? — сонно пробурмотіла Жінка.

— Пізно. Сьогодні три зміни. Підприємство взяло велике замовлення, а робітників не вистачає. Я забіжу в обід.

— Мені тут не подобається. Не подобається, що ти так багато працюєш. Не подобається цей смердючий, уражений цвіллю, гуртожиток.

— Кохася, ти ж знаєш, чому ми тут.

— Він якийсь неправильний. Тут майже немає людей. Я вдень нікого не зустрічала на кухні. Лише ввечері іноді чути чиїсь кроки та тихі голоси, — продовжила Жінка.

— Але тут непогана зарплата, є гуртожиток. А головне — госпіталь від роботи для всіх членів сім'ї. Тож, будь ласка, не пропусти сьогодні лікаря.

Після опівночі Жінка знову не могла заснути, вени її боліли від голок, а голова пекла й паморочилася від ліків. Вона крутилась на розкладному дивані, його квадратні подушки впиралися в спину. На вулиці знову була ясна ніч. Повний місяць висвічував високу будівлю: біля кожного вікна зі стін виходила витяжка та металевою трубою звивалася уздовж цегляної поверхні. Білий дим огортав будинок — уперше з того часу, як вони переїхали.

Жінка поставила ноги на холодну фарбовану підлогу, зробила кілька кроків до вікна й зупинилася. Їй здалося, що будинок підійшов ще ближче, ніж раніше. Цього разу практично всі його вікна були закриті щільними ролетами, окрім двох — залитих яскраво-білими світлом.

Жінка вдивлялася в них: майже порожня невелика кімната, по центру якої стояло лише червоне крісло; в іншому вікні — офіс з чотирма столами, паперами на них та стільцями поряд. У кутку, за рядом столів, хтось стояв — у сірому комбінезоні та чорному светрі. Жінка кинулась до вікна, прочинила його стулки та висунулась у ніч. Її серце калатало, вона забула про біль у венах і про те, що потрібно дихати. Будинок підкрався ще ближче — здавалось, ще трохи, і можна буде дотягнутися до нього рукою. Жінка зрозуміла, що ноги Чоловіка відірвані від підлоги та повільно колихаються в повітрі, а поруч лежить табурет.

Гнилистий морок підповзав до неї. Вона вдивлялася у вирячені очі, які тільки-но сьогодні вранці милувалися її красою. Жінка розкрила рот, але крик потонув у густоті ночі. Липка темрява пробиралсь в кімнату й вже торкалась тонких пальців жінки, підіймалась по животу, заливала пупок, обліплювала ребра й груди, повзла по шиї, здавлюючи дихання. Проникала через прочинені вуста, давила на язик, просякала всередину жінки.

На світанку, коли Чоловік повертався з роботи, біля гуртожитку зібрався натовп, стояла швидка та поліція. Лікарі дивилися на щось, що лежало на землі, й палили цигарки.

Ватяні ноги Чоловіка відмовлялися йти, підверталися й застигали на місці. Люди гомоніли.

Крок — «Така молода, жити б і жити».

Крок — «Онде вікно відкрите».

Крок — «Як так можна було розбитися?».

Крок — «Її наче хтось пожував і виплюнув».

Крок — і він побачив бліду маленьку ступню.