Сусідка

Дзенькнувши об батарею, наручники боляче врізалися в Михайлову руку. Та він все ж зміг визирнути у вікно. Високо, сьомий-восьмий поверх. Судячи з положення сонця, він пробув прикутий під батареєю в цій облізлій кімнаті вже годин 17.

Сечовий міхур розривало, та Михайло був налаштований принаймні зберегти гідність. В голові паморочилось і нудило — вдарили чимось важким. Мабуть, не сильно, бо крові не побачив. Він боявся за сина більше.

Останній спогад — як в під’їзді вовтузився з ключами. Андрій поряд, обмацує нові дреди та крутить їх на пальці. Тепер Михайло кляв себе за те, що вони взагалі покинули квартиру в цей день. Але син хотів вплести прикраси з благословіннями. Він місяць чекав з Китаю неоново-блакитні бусини, а потім цілий день малював на них афірмації мікропочерком. Дівчача маячня, та Михайло хотів бути хорошим батьком. “Екологічним”. Дохотівся.

В замку заклацав ключ. Михайло ще дужче напружив прес і тазове дно. За дверима почулося сопіння. Тільки не вона. Сусідка завжди здавалася йому “трошки несамовитою”: крива, дихає виключно ротом — причому на весь під’їзд — ще й косоока.

— О, прокинувся, — прогугнявила сусідка увійшовши.

Її одяг весь перемазаний якимось лайном. А дружина ж ще відмахувалася від його побоювань. “І нічого вона не огидна, це все стереотипи. Твій рептильний мозок відчуває страх, але ти ж розумієш, що він ірраціональний. У 21 сторіччі ми маємо усвідомлювати такі речі! Маємо любити і приймати всіх…” Доприймались.

Незграбно переступаючи з ноги на ногу, вона підходить, присідає перед Михайлом навпочіпки. Нахиляється, наче хоче зазирнути йому в обличчя. Очі її, звичайно, так не вважають й тупо витріщаються в різні боки. Михайло ще ніколи не бачив її зблизька. Хребет вібрує, а сечовий міхур так болить, що здавалось всі дотичні органи оніміли.

— Давно хотіла сказати, — від смороду з її пащеки перехоплює дух, — ти гарний…

Не в змозі стримувати себе Михайло розслабляє м’язи і з недоречним задоволенням дає теплій сечі розплився по джинсах. Сусідка кривиться і з відразою встає. Михайло хотів було використати це сум'яття і вдарити скажену по ногах, але тієї ж миті вона смикається, складається навпіл. Її знудило.

В ніс вгатив кислий сморід. Криваво-червоні потоки ллються на Михайлові штані. Деякі бризки він відчуває на обличчі і замружується. Перед тим як повіки відділяють свідомість від мерзенної реальности, очі встигають помітити дещо дивне. Струмінь блювотиння не б’є фонтаном і не витікає, а наче звисає з її рота. Як мотузка.

Коли Михайло розплющив очі, сусідка вже відкашлювалася і з відразою шпурляла щось на підлогу.

— Ти огидний, наєш… — промимрила вона і харкнула на підлогу.

Михайло намагається відхилити голову щонайдалі від своїх обриганих штанин. Зір мутніє через сльози, а от від нюху так просто не позбутись. Раптом увагу привертає щось неприродне в згустках блювоти, щось прилипло до штанів. Яскраво блакитна крапка. Михайло кліпає очима, щоб придивитись, але насправді вже знає, що це. Бусина з Андрієвих дредів. З афірмацією, що він її так старанно виписував.