Брудна білизна

Перша крапля крові впала на кахель, коли Леся кинула в машинку трусики. Червона, тепла, немов щойно з-під шкіри. Дівчина завмерла, дивлячись, як пляма розтікається по швах між плитками. Потім побачила ще патьоки — на підлозі, на краю машинки, на своїх пальцях. Крик вирвався сам собою, пронизливий, як лезо по склу. Чоловік прибіг одразу та здивовано витріщився на дружину.

— Там… там. Там кров… Багато крові. — пробелькотала вона.

Солоні краплі сліз закрапали на підлогу, змішуючись з кров’ю. Рома мовчки витер підлогу ганчіркою.

— Може, щось зламалося? — пробурмотів він, розглядаючи плями на білизні. — От як знав, що не продадуть задешево хорошу машинку, але ж тобі вона сподобалася!

Увечері він сам закинув прати майку і труси. Краплі крові були вже на підлозі. Ті ж самі, що вранці. Або нові? Витер, запустив прання. Вода загурчала, зашуміла. Коли діставав білизну з барабана, то побачив, що в ній заплуталося волосся — чорне, довге, чуже — Леся ж руда! І довгий ніготь, зламаний біля основи.

Рома вилаявся й викинув усе сміття. За день з усіма справами забулося.

Сон прийшов як марення: барабан крутився, випльовуючи шматки м'яса, обтягнуті шкірою. У машинці щось ворушилося, шкряботіло. Рома прокинувся з криком, але в вухах залишився звук — хлюпання, ніби чавили м'ясо.

Вранці сліди крові вели від ванної до їхнього ліжка. Ніби хтось повз і харкав кров’ю. Рома відкрутив барабан. Під шаром цвілі знайшлося ще волосся, нігті, уламок зуба.

Ромі все не вже не подобалося. Він хотів написати чоловікові, який продав їм машинку, але той видалив акаунт, а телефон вимкнув. Рома покопався в кримінальних новинах…

І знайшов тогорічну замітку про маніяка з фото та описом: «…внутрішні органи жертви виявлені в пральній машині, голова — в морозилці…»

А машинка… Indesit з подряпиною на корпусі. Та, яку вони купили… А може, це просто збіг? Рома вилаявся, закрив ноутбук, але в голові виник й не зникав образ — мертва чорнява жінка, чиї нігті й волосся він знайшов.

Рома вирішив нічого не говорити Лесі. Може, так збіг. Вона заснула, а він лежав і думав про знайдену статтю…

І тут двері ванної кімнати зі скрипом відчинилися. Щось, хлюпаючи, затупотіло, ніби ступні прилипали до підлоги. Рома озирнувся і побачив… білу постать з темним розпатланим волоссям, що пливла коридором, залишаючи за собою доріжку з крові. Обличчя — наче кусень розкладеного м'яса, очі — дві порожні дірки, наповнені порожнечею… Леся прокинулася й мало не закричала, але Рома затулив їй рота долонею.

— Тс. Прикинемося, що спимо.

Постать підійшла до краю їхнього ліжка. Від неї несло смородом гнилої білизни, кров’ю і чимось нудотним, наче розкладеним м’ясом. Холодні пальці впилися в щоку Роми.

— Ти де ти тинявся, кобель? — прохрипів її голос.

Рома заволав. Істота загарчала й дала йому кілька ляпасів.

— Я вся чухаюся! — пронизливий вереск розірвав тишу. — Ти заразив… гонореєю!

Леся заверещала й кинулася до вимикача. Спалах на мить засліпив обох. Монстр зник. На килимі залишилася лише купа білизни — закривавленої, з вкрапленнями чорного волосся.

Леся повернулася до Роми, і в її очах спалахнув гнів.

— Ось воно як, кобеляко?!

І кинулася на нього з кулаками. Його ніс хруснув під її ударом. Кров хлинула на білизну, що так і лежала перед ліжком, і з глибини пральної машинки вирвався хрипкий жіночий сміх…