Мʼясний вагон

— Воно не дивно пахне? — масна жижа потекла по лицю Аліси, коли вона вкусила бутерброд.

— Гірке якесь, — я поморщилася.

Ми купили ковбасу у баби на ринку, коли їздили на екскурсію в Яремче. Дешева, жирна бридота, що прилипала до зубів, лишаючи металевий післясмак, була нашим карпатським сувеніром. Я вмирала з голоду, тож продовжувала жадібно їсти, слухаючи гуркіт потяга.

— Господи, та ви вже все купе тут завоняли, — застогнала жіночка на верхній полиці, — ми тут задихнемося вночі.

— Ми майже доїли, — буркнула їй я.

Живіт забуркотів. Аліса зблідла, та ледь я відкрила рота, щоби щось сказати, вона виблювала прямо собі на коліна.

— Дідько!

Блювота походила на сирий фарш, і в напівтемряві купе я помітила, як в ній щось рухалося. Опариші. Вони повзали між клаптями неперетравленої ковбаси, а їхні тіла блищали, як сповнені соками органи. Мені підкотило до горла, тож я зірвалася на ноги, але вибігти не встигла. Місиво, що пахло протухлим мʼясом, вирвалося з мого горла з булькотінням та вкрило пластикову стіну купе.

Обличчя зуділо, як обпечене, і це відчуття поширювалося, розростаючись під шкірою. Нестерпно. Я торкнулася щоки, яка зімʼялася під моїми пальцями, ніби гнила картопля, як раптом «хлюп»: шмат моєї плоті впав на підлогу.

— Що з нами? Що, блядь, відбувається? — загорлала Аліса.

Її лице клаптями поповзло вниз, оголяючи череп, вкритий чорною масною плівкою, а очі… Вони просто викотилися й змішалися з масою з блювоти та шматочків наших тіл. Мої мʼязи облізли, а очні яблука плюхнулися в тухлий фарш, як у яму сільського туалету. Але це не заважало мені бачити: тепер я відчувала кожну клітину пульсуючого мʼяса.

Моя памʼять тріснула. Я намагалася згадати, хто я і що тут роблю, але в памʼяті виринав лише один спогад, де ми малі, й Аліса плаче, бо побачила іскри від металевого обідка на чашці, коли запхала її в мікрохвильовку. Сестра.

Мене не стало, лишився тільки голод.

— Є щось пожерти? — мій голос вихлюпувався одночасно з кожної виразки на тілі.

— Вона пахне краще, ніж ковбаса, — рикнула Аліса.

Фаланги пальців на моїх руках злилися в кістяні гачки, якими я легко стягнула з другої полиці жінку, що звивалася та верещала. Аліса розірвала їй живіт, і на підлогу вивалилися паруючі кишки. Їх оболонка поступово розчинялася та поглиналася у фарш, звільняючи аромат жовчі та калу.

— Треба більше, — Аліса з риком дикого кабана вибігла з купе.

Моє тіло розмʼякло, як теплий холодець, і, повністю всмоктавши бабу, я поповзла на крик.

— Допоможіть! — мужик біг коридором.

Він послизнувся на вирваному з чужого тіла міхурі та впав обличчям прямо в розпоротий живіт іншої жертви. Поки він захлинався кровʼю, я пройшла, поглинувши обидва тіла. За мною лишався слід з липкого слизу: він розмʼягчав підлогу, змушуючи її пульсувати.

Коли я знайшла Алісу, вона обіймала якусь жінку, й та провалювалася в мʼясну масу, тонучи, ніби у смолі. Я торкнулася стіни, забризканої людськими рідинами та кровʼю, і вона відгукнулася мені теплом і запульсувала, вкрившись порами та ворсинками.

«Хіба це не прекрасно?» — подумала я й одразу ж себе зненавиділа. Я не могла зрозуміти, де закінчується огида та починається насолода. Як соромно.

Аліса засунула кістяк в горло чоловіка й витягнула його хребет разом з головою. На кістках ще лишалися клапті плоті, а з рота, ніби дохла личинка, звисав язик. Аліса обсмоктала рештки мужика, як цукерку, та викинула в коридор. Кістки розмʼякли та всмокталися в підлогу.

З інших купе все ще доносилися крики людей. Поглинувши їх усіх, я задоволено поверталася до Аліси. Стіни вагона вкрилися згустками крові, рештки шкіри та волосся вросли у метал, і залізна коробка перетворилася на теплу, дихаючу масу. І ми були її частиною.

— Це все? — Аліса смоктала чиюсь ногу, а у вагоні більше нікого не було.

Я відчувала її. Її сором, смуток. Агонію.

— Схоже, що тут більше нікого, — сказала вона, і вся мʼясна маса схлипнула, бризнувши білою рідиною.

Мені захотілося її обійняти, та коли я підсунулась ближче, мене потягнуло до Аліси з неймовірною силою. Я відчула її теплу плоть, і вже за мить ми зʼєдналися в одну масу: мʼясний вагон. У темряві ночі, під стогін рейок, вагон дихав і мав лише одне бажання: поглинати. Добре, що в потязі було ще кілька вагонів. І десь попереду — машиніст.