Зимове сонце

Батько прив’язав бабусю ременями до лави. Вона звивалась і гарчала, плямкала беззубим ротом і пускала піну. Йому довелось забити їй в горлянку шматок полотна, бо вона нікому не давала спати. Я бачила, як шкіряні ремені, нашвидкоруч нарізані з конячої шорки, впиваються у її драглисте тіло продавлюючи його до кісток.

Вона була паралізована і вже три роки лежала на печі. Але недавно, вночі почала виповзати з хати. На кістлявих руках загрібала по землі. Мов собака із перебитою спиною. Тягнула тонкі, ніби несправжні ноги за собою. Лишаючи слід з прим’ятої трави і поносу. Батько затягував її в дім і вкладав назад на піч. Але сьогодні вона заповзла у курник і розірвала там птицю. Зубів вона давно не мала, задушила її і розірвала тушу скрюченими пальцями. Запихала шматки м’яса разом із пір’ям до рота.

Батько наказав нікому нічого не розповідати.

Ми б і так нікому не розповіли. Моя старша сестра — Марійка, перестала говорити після того, як Чорний почав приходити до неї вночі і лягати спати поряд. А зі мною все одно сусідські діти не грались. Та і далеко за околицею наша хата була. Біля самого лісу.

Потім мати теж почала виходити вночі. Вона залишала нічну сорочку перед входом у хату. Бігала навколо села гола, хоча була вже холодна осінь. Я тихенько сповзала з ліжка і виходила у двір поки всі спали. Дивилась як вона кружляє навколо хат і щось зрідка наспівувала, я не чула що вона співала, але голос був незнайомий. Тільки бачила світлу пляму у місячному світлі. Потім вона падала на чотири кістки і бігла так між хатами. Рохкала як свиня, кричала як коза і все сміялась, сміялась. Біля деяких хат вона спинялась і щось закопувала під поріг або на вході у двір.

Я повернулась у ліжко, щоб мати не побачила, що я не сплю. Вона зайшла у хату важко дихаючи і до перших півнів просто стояла і дивились на мене. Я іноді підглядала за нею, чи не лягла вона назад спати до батька. Чи до Чорного. Але мати так і простояла, поки вранішнє світло крізь вікно не торкнулось її стоп.

Батько був мовчазний як завжди. Він ходив у ліс перевіряти пастки, збирати гриби та ягоди. Іноді приносив кролів чи якусь птицю, іноді приходив з Нічим. Чорний іноді ходив із ним. Крокував попереду, високий мов дерево, страшний мов ніч. Там де його копита ступали — сухе листя миттєво зопрівало і перетворювалось на гнилисту кашу. Його сліди смерділи тельбухами, мокрим звіром і гівном.

Коли Чорний ходив із батьком у ліс — той повертався назад наче п’яний. А приносив завжди щось дивне — двоголових кролів із майже людськими обличчями. Білих лисенят, які залишались живими коли з них шкурку здирали і після того, як мати патрала їх на дошці. Або чорні горіхи, що як сире м’ясо на смак.

До зими Марійка стала важка. Її живіт випирав вперед так, що їй важко було ходити. Вона переважно лежала на лаві, я спала на підлозі. Коли вона лежала на боці, я бачила як дитя всередині напинає тонку шкіру гострими роздвоєними копитами і рогами.

Батько пішов у ліс, повернувся і притягнув звідти купу мертвих тварин — зайців, лисів, куниць, навіть одного вовка. Деякі туші були більш-менш свіжі, але в деяких уже червів було більше ніж м’яса. Запах гниття заповнив хату. Такий міцний, що навіть сморід від бабусі перебив.

Він випатрав всіх тварин посеред хати і почав з їх кісток і жил щось майструвати. Весь перемазався гниллю, зв’язував кістки між собою. Чистив кістки від м’яса і шерсті власними зубами. Коли зимове сонце заховалось і стало темно — Чорний сів поряд із ним тримаючи свічку у своїй руці. Батько майстрував всю ніч, а тоді почав шити. Роздирав зубами гнилі шкури і зшивав золотою голкою, що дав йому Чорний.

Майстрував він і наступний день і наступну ніч. Шив, не піднімаючи очей. Навіть бабуся перестала вити поки він працював.

На ранок третього дня посеред хати стояла колиска з кісток і сирих шкур.