Подорож до Воронового рогу

Моя подорож до містечка Воронів ріг розпочалася з невдалого жарту мого друга Назара.

Думаю, ти не зможеш написати моторошний горор _ всміхається друг, коли ми сиділи за кавою одного вечора п'ятниці чого ти - Чому ти так думаєш?- образилась я, відставивши вазочку з зефіром.

— Ти занадто добра, твій коник історії про палких коханців. — пояснив друг.

— Та не ображайся, кицю, я не серйозною. — друг підлив мені чаю й почав розповідати якусь історію про нові винаходи людства, а мене його жарт зачепив. Часто невіра близьких людей стає поштовхом до рішучих вчинків, або ж як у моєму випадку… Хоча скоро дізнаєтеся, що мені вам сюрприз псувати.

Тієї ночі я вперше не могла заснути, спокою не давала нав'язлива думка про те, що я повинна довести Назару, що я зможу написати моторошне оповідання.

Довірившись статтям з всемогутнього гугла у пошуках натхнення я знайшла статтю про містечко Воронів ріг, де ходили легенди про химерну відьму, яка начаклувала мор худоби.

Але просто писати твір по мотивах статті — нудно. Відправитися до містечка й дізнатися про легенду з вуст мешканців містечка справді круто. Дорогою до Воронового рогу я наспівувала улюблений мотив пісні. Почав крапати дощ, який через кілька хвилин переріс у повноцінну зливу.

“Клас прямо вдалий початок мандрівки. “

Крізь завісу дощу я побачила чоловіка у чорному капелюсі з бородою, що сягала йому до колін.

Нічогенько так запустив себе дідок. _ подумалось мені. Я зупинилася аби поглянути на нього ближче.

Цікавий персонаж для горору історії.

— Вас підвезти?_ питаю всміхаючись до химерного дідугана.

— Звісно, любонько. — всміхнувся дідуган беззубо.

Його звали Ман, а я відрекомендувалася як Вен Дей нехай і ймення в мене буде вигадане.

— Куди ж прямує красуня у таку негоду? — підморгнув Ман, знявши свій наплічник, який видавався доволі важким, ще й забрязкотіло в ньому щось.

— До містечка Вороновий ріг.

— Там гарно, хоча й про Вороновий ріг багато нехорошого кажуть, але я б на твоєму місці не дуже переживав через це. Люди й не таке вигадають… — слова Мана заглушила блискавка, що показала свій фіолетовий серп у хмарах.

Я зіщулилася боязко, ноги спітніли від страху.

— Ненавиджу блискавку. — пояснила я дідусеві.

— То й не їдь. Переночуєш в нас, а завтра відправишся до містечка. — Моя Неллі приготує смачну вечерю — тушковане м'ясо з морквою та цибулею порей. Давно в нас не було на вечерю тушкованого м'ясця. Дід задоволено прицмокнув язиком, а чорні очі якось дивно засяяли. У мене коні від того погляду застрибали поза шкірою, але я посміхнулася сама до себе

„От сцикля! Правду друг казав писати тобі про рожевих слоників, якщо злякалася діда, в якого точно не всі шурупчики в купі.“

А дорога привела нас до хатини, що мостилася справа.

„Зручно, мабуть, близенько дорога.“ 

 У шлунку лазили черви страху, а ноги несли мене до маленької хатини дивного діда. Ошатна хатина побілений паркан, троянди довкола, розсипали свої п янкі пахощі, навіть попри зливу що вже була в розпалі. Тримаючи кофту над головою аби прозорі краплі не затікали за виворіт я разом з дідом поспішила до хати. Зачинивши двері від негоди Ман промовив.

— Зараз чаю гарячого вип'ємо, аби ти не промерзла.

Чоловік поклав куртку на гвіздок, з куртки капала вода на підлогу. Я помітила що куртка була в буро коричневих плямах. Мою куртку чоловік теж повісив поряд зі своєю.

— Неллі, виходь! Вона глуха, клятий коронавірус. — промовив чоловік, та ввімкнув газову плиту, на яку поставив чайник.

— Я її покличу, — всміхнувся дід та пішов до кімнати навпроти, яка була йому спальнею.

— Вставай!! — гукав він до своєї жінки, мов хотів своїм криком щось заглушити.

А я скориставшись нагодою почала оглядати все довкола.

Хатка була охайна й всередині. Пічка побілена, ікони на стіні оповиті білими рушниками, Відро з водою на лаві під стіною Звичайна хатка.

На плиті біля чайника стояла велика каструля. Я під владою цікавості підіймаю кришку каструлі, де лежить варена людська рука.

Так швидко мої п'яти ще не борознили асфальт коли я тікала з хатини дідуся. Такий от контент вийшов у мене.  До Воронового рогу я не поїхала. Назар був у захваті від моєї моторошної пригоди.