Його бурштинові обійми

— Заради Бога, Тамаро! Дивися на мене, коли я з тобою розмовляю!

Вибитий з рук телефон впав на підлогу. Тома кинула ненависний погляд на чоловіка.

— Володя, блять! Ти з глузду з’їхав? Як я тепер його дістану? — розстібати ремінь безпеки на повному ходу було поганою ідеєю. Сьогодні взагалі все було поганою ідеєю. І як вона тільки погодилася поїхати на зустріч з його родичами? Їхні стосунки вже давно перетворилися на взаємну зневагу, і жінка сама не розуміла — чому в черговий раз погодилася. А Вові просто не вистачало сміливості розповісти батькам про розлучення. Її бісив цей Вовин сентимент до «традиційних цінностей». І чому стосунки двох дорослих людей мають хвилювати когось ще? Але винити не було кого — вона сама погодилася, тож тепер і розгрібати їй.

— Іще раз торкнешся — я все розповім твоїй родині!

— Сама винна, ти мене не слухала! Вперлася у свій телефон. Невже переписуєшся з коханцем?

— Боже, який ти кончений! Як із тобою взагалі розмовляти? –- скривившись, вона відвернулася.

Краєвид за вікном не заспокоював. Хто взагалі сказав, що природа покращує настрій? Тома була міською крисою, а не польовою мишею — й бачила не яскраву зелень і солов’їний спів, а багнюку, кліщів та комарів. І, о, Господи! Як багато їх тут кишіло! Ці болота, схоже, приваблювали всю комашину погань з околиць. Це невимовно бісило.

Вони проїжджали нелегальні бурштинові копальні Рівненщини, і найгірше що тут було — це безкінечне трясовиння. Їхній старенький фольксваген уже багато годин їхав вузенькою, вкритою тріщинами асфальтною дорогою. Куди не кинь оком — той самий одноманітний паскудний пейзаж: сіро-коричневий очерет упереміш із поламаними мертвими деревами, чиє коріння поволі розкладалося у гнилій воді. Не дивно, що Володя був звідси. У його характері було щось від цієї мертвої дряговини. Те, що Тома спершу прийняла за загадкову персоналію, виявилося пасткою, що затягувало в нескінченне болото з’ясовування стосунків: «Ти спілкуєшся з не тими, читаєш не ті книжки, вдягаєшся не так». Тома мала бути просто його дорогоцінною прикрасою, а не людиною з почуттями. Врешті-решт, вона відчула, що тоне в безпросвітній мерзоті, і збиралася покінчити з цим.

Все трапилося в одну мить. Машина підскочила на купині. Завищали колеса, стираючись об гальмівні колодки. Володя гарячково крутнув кермо в спробі впоратися з керуванням. Тамара, в очікуванні неминучого, заплющила очі. Фольксваген не втримався на дорозі, й пролетівши узбіччя, шубовснув у м’який ґрунт. З-під землі долинуло низьке булькотіння — певно, десь у глибині болотяний слиз прорвався до порожньої торф'яної печери.

Тома повільно відкрила очі. Все було, як в тумані — картинка не фокусувалася.

— Де я? — пробурмотіла вона. Перед очима досі все двоїлося.

— Вов? Ти цілий?

— Вооов! — Тома штовхнула чоловіка в плече. Його рука зісковзнула з керма з гучним плескотом. Чоловік був мертвий. З його чола, оминаючи скляні незрячі очі, стікала тоненька темно-бура цівка крові. Але найгіршим було те, що його тіло було майже на чверть у воді. Машина, нахилившись на бік, повільно загрузала в дряговині. Зелена вода з ряскою вже затікала через напіввідкрите вікно з боку Володиного трупа. Жінка заверещала. Вона усвідомила, що повільно тоне — замкнена в пастці з трупом свого чоловіка, і ніхто не може врятувати її.

Ця думка протверезила Томин мозок. Треба було вибиратися. Але як? Пасажирські двері заклинило. Як тільки сильно вона не смикала їх — марно. Напевно, болото під тиском заблокувало їх ззовні, а від розхитування вода прибувала ще швидше. Тома розплакалася. Невже їй не вдасться втекти від Володі навіть після його смерті? Але вона не полишала надії. Раптом її осяяло — є й інші двері — з боку водія. Під час аварії вони пошкодилися найбільше, й Томі здалося, що відчинити їх буде легше. Вона попливла, оминаючи тіло Володі, до виходу. Під боком промайнув пруткий вужик, і Тома здригнулася, необачно зачепивши труп. Ну звісно — він був не пристебнутий! Те, що колись було Володею повалилося на жінку й стало її топити. Вона задихалася від драглистого слизу, але ніяк не могла ковтнути повітря. Важке мертве тіло чоловіка, як і тисячі гниючих дерев навколо, спочивало нерухомо та байдуже.

Вона так і не виринула. Велика бульбашка спливла на поверхню, випускаючи останній подих. Тамара стала частиною болота. Через мільйон років вона перетвориться на чудернацьку істоту в бурштині — і нарешті навічно стане дорогоцінною прикрасою про яку так мріяв Володя.