Риб'ячі очі

У маленький поріз вона вкладала риб’яче випукле око так, щоб воно стирчало, ніби прикипіло до тіла і з’єдналося з нервовими закінченнями. Раз по разу вона робила розріз і бгала, затамувавши подих, чекала, як воно ніби вростає, слідкувала, щоб не втонуло, не вислизнуло, не скотилося по шкірі, а залишилося на місці та приросло, як своє.

Напівоголене тіло батька прив’язане до стільця не ворушилося, не смикалося. Широко розплющені очі з застиглим жахом вилупилися вперед крізь напівтемряву. Попереду його чекав неймовірний концерт, до якого дочка з великими сподіваннями готувалася, тож вона терпляче закінчувала операцію з удосконалення зору.

— Що ж, тепер ти мене бачиш, батечку. Тепер бачиш мене з усіх боків, — дівчина взяла скрипку і смичок у руки. Відійшла до стіни. — А зараз буде концерт. Яка ж я гарнюня, скажи, батечку?

Дівчина покрутилася, дерев’яна підлога заскрипіла під її каблуками, вогонь з каміна кидав світло на її обличчя в тіні, що додавав диявольського виразу ще такому юному рожевому личку. Очі давно поблякли, помутнішали, залились туманом, мов весняний ранок у містечку біля моря.

Спідниця була брудна, замурзана в крові, в риб’ячій лусці та в смердючому жовтуватому сім’ї, що не так давно залишив портовий биндюжник. Ще пару годин тому, він вклав її на дерев’яні ящики, та запхнув у рожеве молоде тільце масний брудний член, що, як і весь порт, просмердівся рибою. Він був як той вугор, що намагався ковзнути всередину в її вузьку утробу, та все ніяк не виходило. Тоді він плюнув собі на потріскану мозолисту долоню, розтер член жовтою слиною і з усією силою увігнав його в дівчину. Та зойкнула, а потім замовчала, слухаючи хрип та пихтіння старого. Така була плата за ящик із шістьома рибинами, що тепер купою валялися та смерділи на підлозі. Лише очей у тих рибин вже не було.

Вперше схожа плата була за скрипку. Тоді дівчина оголила свої маленькі, ще недозрілі груди, задерла спідницю і здійняла очі до небес, поки її штрикав молодий биндюжник з гнилими зубами та усохлим кістлявим лицем, що поморщилось від солоного повітря і пекучих сонячних променів. Після того як він закінчив, з усієї сили гепнув її у живіт. Оголена дівчина сповзла на коліна. Хлопець міцно схопив її за голову та ткнув грифом скрипки у горлянку:

— Шльондра, — з його смердючого рота вилетіла слина з гниллю у наївне перелякане обличчя. Очі побіліли та закотилися догори.

Дівчина закрутилася на місці, спідниця здійнялась, і у дзеркалі вона побачила розірвані панталони, що зісковзнули вниз до коліна. Вона засоромилася і мовила:

— Я знаю, батечку, ти казав, щоб я не ходила до порту та не водилася з брудними чоловіками. Проте це було заради мрії! Я не шльондра! Я хотіла грати на скрипці! — її голос сіпнувся та гострим лезом підвивання прорізав затхлу тишу у будинку. Проступили сльози та покотилися по рожевій щічці. Батько мовчав.

— А зараз буде концерт, — дівчина грубо протерла обличчя, поклала ніжно скрипку на плече, затиснула підборіддям. Просмерджені рибою слизькі пальці, подекуди із прилиплою срібною лускою, вклалися на струни, смичок злетів у повітря.

Скрип, рипучий звук завив по кімнаті, і розтягнувся на вічність, інструмент загудів, та жалісливо хрипів під силою пальців та смичка, гудіння з деревини вигулькувало зі стогоном. Протяжний писк, як передсмертний поклик, заволодів скрипкою. Струна натягнулася і луснула. Хлистом вдарила по обличчю і розрізала рожеву шкіру на щоці. Пирснула кров.

Дівчина заволала і вдарила інструментом об підлогу. Друзки розлетілися по кімнаті. Батько не ворухнувся.

— О, то ти помер! Навіть недослухавши мого концерту! Настільки я тобі бридка?! — дівчина заволала на важке мертве тіло, що темним обрисом розвалилося на стільці біля вогню.

Скрипалька зірвала струну із розтрощеного інструменту, порізавши долоню довгою стрічкою металу, підійшла до тіла, накинула її на шию і стиснула з усієї сили.

Шкіра закровила і заскрипіла, м’язи та жили голосно тріскались, глухий шиплячий звук забулькотів із горлянки, кістки ритмічно захрустіли. Голова з об'ємним гуркотом впала на дерев’яну підлогу, як удар в барабан, і синкопою покотилася до каміна, бризки крові зашипіли у вогні.

Це була справжня музика. Смертоносна сюїта. Безокі рибини здійняли свої хвости та відбивали оплески. Скрипалька взялася за кути спідниці, розтягуючи їх, немов у химерній посмішці, вклонилася.

Завіса.