Батько брехні

Уяви чоловіка у темряві: голений скальп, обличчя, спотворене шрамами. Посмішка холодніше за лід. Очі демона, що слідкують за людиною на шкільному стільці. Твої руки зв'язані, у роті – ганчірка, що смакує бензином. Кожен вдих потребує пекельних зусиль, віддає болем під праве ребро, прояснює розум на секунду чи дві. 

–  Т-так р-радий Вас бачити!  – посміхається чоловік.

У підвалі холодно, все навколо просякнуте замахом сечі та трупів. Мотузка впивається в шкіру, десь далеко барабанить вода: крап-крап-крап. Чоловік запалює цигарку, нахляється ближче: 

– Думаєте, Ви такі хоробрі? Протриматися стільки часу… – жар його сигарети торкається шкіри. Перед очима проносяться дні й місяці у темряві, обличчя друзів і батьків… – Та ми ще навіть не починали!

Він затягується, пускає смердючий дим у обличчя.

–  Зрозумійте правильно, мені нічого не треба від Вас…особисто. Це все –  формальність. Рутина, що остогидла до болю. Єдине, що мене радує – Ви починаєте розуміти, що Ви тут назавжди.

Він бере до рук довгий залізний стрижень з крючечком на кінці. Роздивляється, повертає його туди-сюди, посміхається тою огидною посмішкою.

–  Якби Ви тільки знали, що чекає на нас з цією маленькою красунею.  

Кожен твій м’яз здригається. Довкола – тиша, що проникає крізь вуха, наповнює розум жахливими здогадками. Ти намагаєшся перенести вагу на ліве стегно, знайти позу, в якій не болять ноги і спина. Зрадливе серце б'ється у горлі, спина мокра від поту, штани – холодні від сечі.

– Ну от подумайте самі: чого вартий цей Ваш опір? –  він торкається плеча тим з залізним приладдям. –  Родина і друзі… загинули через Вас. Так, Ваші дії, обмежені переконання.  

Ти пробуєш рухати руками за спиною, що затерпли від кисті до самого плеча.   

–  Добре подумайте, чого досягли у цьому житті? Квартири немає, сім’ї – теж. Раз по раз лізете зі шкіри, намагаючись марно довести що Ви на щось здатні. І що з цього вийшло? Коли ми будували космічні кораблі, міста й заводи, Ви колупались у нашому гівні. Ніхто не знайде Вашого тіла. Ніхто не буде й шукати, бо всім начхати! 

Після скількох років, де кожна надія обертається на попіл, де кожен день починається з пошуків сенсу, де кожен вечір тоне в намаганнях переграти спогади про кров і біль, про помилки та зради, його слова проникають під шкіру. Той черв’як вгризається у плоть, питає: що зі мною не так? 

–  Слабкий, жалюгідний недомірок. Скільки не стрибай – та вище голови не стрибнеш. Не з твоїми генами! Поглянь на свій IQ, на цю огидну пику, ноги, ніс, живіт. Товстий як кнур, нікчемна, безхребетна, марна трата кисню!

Він стискає кулак. Ти закриваєш очі в очікуванні на важкий удар. Та його нема.  Немає болю, полегшення від ран, від крові, що юшить з тіла.  Лише те, що копошиться в черепі — завжди там, чекає темряви. Бо глибоко всередині завжди таїлась віра: я – нікчема. 

–  Зрозумійте, Ваша культура – міф. Фальшива ідентичність, вирізьблена з нашої величності. Друзі здали Вас у першу ж ніч. Бо, бачте, вони ніколи не любили Вас. Одна лиш користь, заздрість, сміх. Нація дегенератів, помилка історії.

Металевий гак торкається шкіри, занурюється глибше, розриває плоть.

–  Ми прийшли звільнити Вас, жалюгідні свинолюбні, канібалістичні покручі.

Його рука тягнеться до горла, виймає кляп. Ще хвилина – і він використає той гидкий іржавий інструмент. Стара вірьовка ріже онімілі руки, тріщить ледь чутно. Його слова проникають у самий мозок, глибше й глибше, переплітаючись із потворами, що живуть в твоєму черепі. Вони кричать, ковтають світло і надію:

Виходу немає, ніхто тебе не врятує.

Єдиний шлях – прийняти правду.

Бо ось стоїть той чоловік у темряві – він нахилився, зовсім близько. І вперше в твоєму порожньому, нікчемному житті — це не ти винен!

Ти відштовхуєшся від землі й стільця, впиваєшся зубами в шию виродка. За кожне життя, загублене й темряві. За кожну зруйновану сім’ю. За друзів і незнайомців. Є лише одна відповідь:

–  Здохни!

Його крики –  як музика у вухах. Смак міді, тепло, огидний хрускіт. Але ти не можеш зупинитись. За все, що втратив. За жорстокість, темряву і страх, зруйновані зв’язки, любов, надію, та життя.

Гризи та рви! Не зупиняйся, доки світ не буде вільним від його мразоти.

І пам’ятай: коли тобі погано і самотньо, коли потвори кричать у голові –  згадай про чоловіка в темряві.

Бо всі його слова – брехня.