За Жираком

Сашко згорнув книжку і вимкнув світло.

В село він приїхав з батьками – до родичів на весілля. Мама й тато помагали готуватися, а Сашка на кілька днів підселили до троюрідної тітки.

Баба Хима жила на самому краю села. Наприкінці старого садка біг струмочок, за ним – вигін, а далі, за річкою Жирак – вже й ліс. Інтернету не було, але Сашко не сумував: подружився з місцевими підлітками. 

Не спалося. Під ковдрою було жарко. В старій хаті пахло вогкістю і котами. Сашко піднявся і відчинив вікно – одразу війнув легкий літній вітерець.

Повний місяць, як велика лампа, освітлював садок. Стрекотіли сюрчки, на лузі кумкали жаби. 

Хлопець якийсь час розглядав зірки на небі, а потім взув кросівки і як був –  у піжамі, перемахнув через підвіконня у садок.

Туалету в хаті не було і вже пару разів, коли кортіло вночі до вітру, щоб не йти через всю хату і не будити бабу, Сашко вилазив у вікно – все одно низько.

Він швидко справився біля найближчого дерева і вже збирався назад, коли побачив як вглибині садка зблиснуло тьмяне світло.

«Батьки приїхали?», – здивувався він. Ступив кілька кроків, але світло зникло. Став в нерішучості. «Мабуть, привиділося», – вирішив Сашко і вже збирався повертати назад, але тут світло мелькнуло знову. 

Сашко завмер. Відчув, як холодні мацаки піднімаються по ногах вгору – до серця. Одразу згадалися історії, які вечорами розказували місцеві пацани.

– Ти за Жирак не ходи, – говорив Олег – високий харизматичний хлопець, – Всі знають, що ночами там бродить нечисть. Один такий теж якось з міста приїхав, пішов вночі за річку –  і щез. 

– Ага, – докинув інший, – Тільки руку його потім знайшли.

– Кажуть, – тихим зловісним голосом почав Олег, – Якщо опівночі піти за річку, то можна натрапити на страхітливого Глодня. Він переламає тобі всі кістки. По одній. Питиме твою кров – довго, повільно… Жертиме твою плоть, поки ти кричатимеш, – Олег приставив собі до підборіддя ліхтарик і на обличчя лягли страшні тіні.

– Брехня! – перебив його Сашко: йому стало не по собі, хоч був не з лякливих. – Баба Хима от все життя біля Жираку живе.

– Так вона ж відьма! Ти не знав? – і хлопці засміялися.

Тепер від тих згадок серце закалатало від страху.

«Та то хлопці прийшли! Хочуть мене налякати!», раптово майнула думка. Він рішуче попрямував у кінець саду – хай не думають, що їм вдалося!

Він перейшов по містку через струмок і опинився на лузі. Корів тут давно не випасали, і трава виросла майже по пояс. В ній світилося уже в трьох місцях.

Сашко хотів гукнути, але хтось наче здавив йому горло – вся рішучість кудись зникла. Було тихо, навіть жаби не кумкали. Тільки повний місяць освітлював вигін. 

Хлопець позадкував. Перечепився за довгу траву і впав. Одразу ж збоку почувся шурхіт – ніби хтось йшов. Сашко принишк, припав до землі, як зайченя.

А кроки все наближалися. Серце билося так, що от-от вистрибне з грудей. Голова гула. Трава шурхотіла все голосніше і голосніше. І Сашко не витримав.

–  Ааааааа! – закричав він і як був, навкарачки, кинувся геть. Він спинався на ноги, біг, але знов і знов плутався у високій траві і падав. Обдирав собі руки і коліна, але не зупинявся. Хтось хапав його за сорочку, за литки, за волосся. Він видирався. Перекотився через місток і впав геть знесилений. Тільки тепер, у бабиному садку, він віддихався. Повільно став на ноги, роззирнувся.

І не впізнав місця. 

Це був не садок. Це був ліс.

Хтось шарпнув його за рукав. Він обернувся, побачив… ні, не очі – дві великі дірки на безплотному обличчю. Воно світилося  глухим мертвим сяйвом. 

Хтонь міцно схопила його за руку, вищирила зуби. Поруч з’явилася ще одна і пазурами вп’ялася в плече. Сашко скрикнув. Потекла кров. 

Вони оточили його зусібіч і почали рвати.

– Ану геть! – почулося раптом, і жовте світло ліхтарика прорізало ніч. Від нього нечисть шипіла, корчилася і щезала.

Сашко видихнув.

– Олег? Ти?

Хлопець підійшов до Сашка. Легко, навіть ніжно, торкнувся до його щоки. І раптом міцно схопив за волосся.

–  Гей, що ти робиш? – Сашко спробував вирватися, але марно.

А той наблизив своє обличчя до його, ніби збирався поцілувати. По лиці пішли страхітливі чорні плями, воно викривилося в голодній кровожерливій посмішці.

– Я ж попереджав тебе: не ходи за Жирак.