Відкушений пісюн

Це був перший раз коли я зайшов у церкву.

Всередині було темно та прохолодно. Дим ладану огортав прихожан.

Цьогоріч батьки вирішили освятити паски.

Я задрав голову на стелю, звідкіля на мене дивився Ісус.

Ми підійшли до священика, він тричі окропив кошик, набитий пасками, яйцями та ковбасою.

— Візьмете від нашої сім'ї пасочку? — спитав тато.

— Ні, тоє поганство, — відповів священик.

Мать закинула 500 гривень у пластикову скриню.

Виходячи, я озирнувся. За спинами священика дивились свічниці на маму й шепотіли: "Вона була прихожанкою та співала у хорі — тепер освячує паски як мирянка".

***

Тепер ми йшли на друге кладовище за день, тож вже не так спекотно як вранці.

Дорогою нам зустрічалися знайомі та казали "Ісус воскрес", на що тре казать "Воїстину воскрес".

— Я втомився, увесь день на сонці, хочу додому, — сказав я.

— Геть бадиль?! Тре навідати мою рідню, — сказала мама.

Батьки відійшли вбік, я чув їх шепіт: "Нехай йде, він втомився", а мамка така: "Він вдома буде робити непоробства, додому приходюють предки, грішна дитина".

— Пішли, сину, — звернувся тато, — можливо, ти познайомишся з дівчиною, там їх багато, тим пач ти раніше любив збирати цукерки з могил.

— Йдемо швидше, бо після заходу сонця там бути зась.

Ми йшли через гроби.

— А чому паска — це поганство? — спитав я.

— Тому що це фалос, символ доброго врожаю. Аби був гарний врожай, предки виходили у поле та…  — тато недомовив, як мати його копнула.

***

Батьки з родичами влаштували сабантуй, випивали стоячи біля могил, окрім мамки, бо була вагітна, а я пішов збирати конхвети.

Вже вечір, люди розійшлись, лише деінде ходили пошарпані волоцюги, допивали оковиту з могил, закусуючи конхветами.

Поруч нікого не було, тож я згадав, що не дрочив аж зранку. Я так сильно взбудився від цієї думки, що в мене потемніло в очах, та як не свій пошкандибав у гущавину посеред кладовища.

Тоді побачив підходяще місце біля старого дуба, зняв шорти, тільки хтів взятися за дрин рукою, аж як впав!

***

Вдарився головою об труну, від болю синє небо стало червоним, в ушах гул, перехватило подих, знудило.

Я почув шурхіт та скрегіт під собою. Чув згуки батьків, вони кликали, їх голос булькотів, знизу, там, де була дерев'яна труна.

Згори стали падати грудки землі, разом з корінням рослин, у рот потрапила земля. Моє серце затарабанило, вуха заклало.

Я ухопився за чиюсь холодну руку.

Переді мною стояла чарівної краси молодиця, у коси заплетені квіти маків ї перестрічу.

Вона мовчала. Усміхнулась дитинно, та поволокла мене за руку у бік річки.

Вона мугикала весело під ніс.

Повсюди гуляв люд, водили хороводи поруч з багаттям. Вона затягла мене у хоровод, а потім, коли всі плигали через вогонь, то ми плигнули разом.

На обрію горіли човни.

Ми зайшли у річку, вона зловила шкарлупиння на воді.

Ми стояли по коліна у воді. Вона стягла з мене шорти.

— Роби! Чуєш, кажу?! Роби! Кінчи у воду!

Коли кінчив, мене щука вкусила за пісюн та зщезла.

До нас підплив хлопець.

— Онто Їван, — сказала.

— Здоров була, Марічка, — привітався Їван, — чи ти привела мені ще одну душу?

— Так, бач, гарненький, ач шкода.

***

Їван подивився на мене.

— Сідай у лодку, бідолаха.

— Не хочу! Відпустіть додому! — загорланив я.

— Не можу, хлопче, бач, терези у руці, тут має лежати душа. Хоча б не твоя, то бодай инша, з твого племені. Чи хіба ти знайшов иншу душу, хто згодиться замість тебе покласти душу?

Марічка побачила мої сльози, та бува каже: "Візьми цей кухлик з нектаром та випий. Йди на берег та не озирайся, а як хто покладе свою душу замість тебе, то й вийдеш з води".

Я жадібно ковтав воду з кухлика, сотні рук з-під води взяли мене та потягли у каламуть.

Куйовдився, пробирався до берега, не оглядаючись, ач раптом відчув, як тепла рука взяла мене руку. Я обернувся, побачив стару, заквітчану жінку, й миттю провалився під воду.

***

Відкрив очі, мене мати тримала за руку.

— Ти живий? — спитала мати.

— Так.

Сонце вже сіло, ми виходили до воріт цвинтаря. Мати зупинилася біля могили бабусі та поклала нову пасочку, бо та була надкушена. Я подивився на хрест та побачив фото бабусі у віночку з маків.

Мамка схопилась за бік.

— Мамо, тато, я більше не буду грішить!