Батькова жертва

У присмерку того дня, коли зник п’ятирічний Михась, мати впала на землю і в розпачі  кричала:

– З’їли, його з’їли!

Сусіди, які ще лишилися на їхньому кутку, обійшли все село, зазирнули в кожну шпарину, але хлопчика не знайшли. У поле вийти не ризикнули. Тепер мовчки дивилися, як побивається жінка. Вони теж поділяли здогади згорьованої матері. На сірих, змарнілих обличчях, з борознами скорботи, застиг вираз жаху разом з жалем. 

– Тоню, що ти говориш? Ну десь він грає, – намагався втішити її чоловік, сам собі не вірячи.

– З’їлии, материне серце точно знає, – нічого не чуючи, била себе в груди жінка. – Нащо я тебе народила, сину? Яку страшну муку ти прийняв?

Старша десятирічна Оленка та середульша семирічна Дася притислися одна до одної і з переляканими очима дивилися на страждання матері.

Батько лиш голову опустив. Його руки, колись дужі, а тепер худі, як тріска, безвільно висіли вздовж тулуба.

Дівчатам суворо наказали – ані кроку з двору, навіть на город поодинці не виходити. Та й не було чого там робити. Сестри сумирно сиділи на ослінчиках біля хати, сполохано зиркаючи на кожного, хоч і нечастого, перехожого. 

Дася зникла, коли Оленка лишила сестру на кілька хвилин, щоб перевірити, чи нема у гнізді під стріхою яєць. Як спустилася з горища, то її вже не було.

Останні кілька сусідів, які ще ледь животіли, кволо попленталися на пошуки дівчинки, хоч і розуміли, що не знайдуть.

У той день мати оніміла і дві доби не піднімалася з ліжка. Батько вже й не намагався розрадити дружину. Навіть не озивався до неї. Лиш мовчки гладив її посивіле волосся.

Оленка, як могла, гляділа матір, але не знаходила жодної іскри в її скляних очах. Жінка дивилася кудись повз доньку.

На третій день, зранку, дівчинка знайшла матір повішеною на сволоку в коморі.

– Ось ми і лишилися самі, доню, – тихо вимовив над могилою геть чорний на лиці батько.

Тепер він не пускав останню дитину нікуди з хати і сам не відходив далі, ніж за ґанок. Та Оленці нікуди і не хотілося – вона не мала сил, щоб піти навіть у садок.

Дивлячись, як дитина світить голодними очима зі свого ліжка, батько наважився на задумане. На ніч він туго перев’язав литку лівої ноги шворкою і прикрив холошею. Ховаючи біль, виходив до вечора у двір, щоб донька не бачила його скривленого обличчя.

На третю ніч пішов у комору. Тамуючи крик хусткою дружини, він взявся за пилку. Та руки самі її впустили, тільки-но виступили дрібні краплі темної крові. Щоб швидше покінчити з тою справою, схопив сокиру.

На світанку прийшов до тями. Зміг доповзти до стіни і сісти. На те, що лишилося від ноги, дивився без жодного чуття, як на чужу. Спершись на такий-сякий костур, що справив собі на день раніше, чоловік забрав обрубок і подався до хати.

– На, доню, посьорбай трохи бульйончику, – ласкаво розбудив Оленку.

Та не повірила своїм очам. Батько простягав їй полумисок з жовтуватою гарячою рідиною.

– Тату, де ж ти взяв? – підвелася на подушці дівчинка.

– Та то стару шкапу діда Степана замордували ці, – він кивнув кудись у напрямку, де, як знала Оленка, у селі були люди, що забрали в старого коняку. – І викинули. А ми з Іваном та Сергієм її тихцем і знайшли.

Поки Оленка їла, батько сидів поряд на стільці, накривши коліна кожухом. Пішов лиш тоді, як донька знову заснула. Так через кілька днів дівчинка вже обережно пересувалася по хаті. Батько зранку до її пробудження кульгав на вулицю і лиш у вікно зазирав, щоб перекинутися з нею кількома словами.

Під кінець другого тижня стало ясно, що однієї ноги недостатньо. Перев’язав шворкою праву.

Лиш після полудня чоловік зміг уповзти до хати. Оленка побачила його і все зрозуміла. Кинулася до батька, обійняла за тонку шию і так вони разом на долівці оплакували свою родину та життя.

Запалили гасову лампу і мовчки ковтали бульйон. Батько, витягнувши кукси, на своєму ліжку, Оленка – на своєму. Раптом тишу порушили кроки в сінях. Разом підняли голови.

Двері розчахнулися і в отворі постала фігура сусіда з дальнього кутка. В очах чоловіка грав хижий блиск, а щоки палали гарячковим рум’янцем, видимим навіть у тьмяному світлі гасової лампи. Зайда підняв сокиру і вишкірився:

– Дівчинка була мені смачніша.