Фісташка

Сьогодні він, нарешті, одягув свій парадний костюм — “трійка” сиділа акурат під нього шита. Колись він навіть жалкував, що витратив таку значну суму в ательє. Однак, саме сьогодні, покупка стала в нагоді. І, щасливо відбиваючи кроки лакованими коричневими туфлями, чоловік прямував до кав’ярні.

Його маршрут майже завжди був однаковий — вийти з дому, забути ключі, повернутись додому, сісти на останній рейс, запізнитись на роботу. Однак сьогодні щось особливе сталось, щось вагоме змінилось у його житті.

Він щиро вголос сміявся над пташкою, яка несла в дзьобі гілочку надто велику, як на її крихітний розмір. Він ніколи не наступав на тріщини у асфальті — вірив, що вони приносять погану вдачу. Інколи, через це він ловив криві погляди від перехожих. Втім, зараз настрій у нього був настільки піднесений, що ці погляди, сповнені відрази, стали майже непомітні. 

Двері відчиняються з тихим дзвоном, чоловік прямує до стійки – впевнено, бадьоро:

– Сьогодні я замовлю щось нове, Донно, гаразд? – усміхається пустотливо, – тільки, будь ласка, поквапся. Капучіно забирає в тебе невиправдано велику кількість часу.

Сідає за столик, струшуючи з поверхні столу невидимі крихти. Однак цього разу він, навдивовижу, виявляється повністю чистим. Задоволена посмішка грає вустами.

– Спасибі, люба, – кидає купюру на тацю, – можна і без решти.

Він жадібно занурює десертну ложку в фісташкове морозиво поверх шоколадного бісквіту, мружачись від задоволення. Під столом чути грайливий цокіт підборів об підлогу – неприкритий, відверто дитячий жест радощів. 

– Ай, смакота! – він хихотить в голос, ловлячи на собі шокований погляд дівчини за стійкою і підморгує їй, – що? Смачно ж!

Облизує ложку, перед тим як гучно кинути її назад в тарілку. Абсолютно задоволено кидає на прощання:

– До зустрічі! – і, в супроводі сповнених непорозуміння поглядів, виходить назовні, де на нього чекає авто.

Молодий хлопчина, явно тільки випускник, перелякано глипає на нього, перш ніж, з рештою, підійти. Подає руку, на що чоловік порскає сміхом:

– Перший раз, так? Нічого, синку, я розумію. Спочатку складно, але потім ти звикнеш. Давай, відчиниш для мене двері? – і жартома шанобливо додає – спасибі, сер!

З клацанням на зап’ястках замикаються наручники, в поліцейський броньовик саджають молодого чоловіка, який з удаваним сумом зітхає:

– А брунатне на лакованій поверхні туфель так огидно блищить. . . не знайдеться носовичка?

Він регоче, поки молодий стажер тремтячими руками простягає йому носовичка і пищить, варто закривавленій руці спаплюжити його чисту форму.

– Красно вам дякую, – хижо промурмотів чоловік, витираючи решти мізків з туфель. Хлопця навпроти знудило.

Стовбичили люди, блискали камери, молода репортерка вела прямий ефір:

“. . . тому ніхто не міг запідозрити, що такий привітний чоловік міг безжалісно заколоти майже весь офісний склад самим лише ножем. . .”

– Канцелярським, – невловимо додав майбутній підсудний, повернувши свій погляд назад до юнака-полісмена, що оклигав, – поїхали!

Двері броньовика з гуркотом зачиняються, він мчить подалі від місця кривавого інциденту, під завивання сирен і тихе мурмотіння зсередини:

– А фісташка, все-таки, смачна була.