Епічна Зміючка
Згори, навалою сипляться всілякі тобі іграшки. Тут і "вас вітають "Львівські авіалінії", будь ласка, займіть свої місця та пристебніть ремені безпеки", і "бакугани", що б те, прости Господи, не означало, навіть "так, це буксирник, тільки без бук", і те теж є.
Щоправда радощів вистачало, допоки величезний контейнер добра не спорожнів.
— Тиранозавр — геть, стетоскоп — вже було, машинка, машинка, ще одна машинка — не цікаво. А це звідки? Голова барбі? Ні, це точно не підходить.
— Макс, може, ти покличеш своїх батьків гратись з нами? Буде веселіше.
Макс махає головою на знак незгоди.
— Ти ж сам знаєш – вони тебе не бачать. Ще й перепаде так, що сидіти ще довго не захочу.
– А ти сам чого бажаєш?
– Щоб мама з татом завжди були поруч зі мною.
Потому, Максим, міцно – настільки, наскільки це, звісно, можливо було зробити дитині, стис руку в кулак та щось нерозбірливо пробубонів, буцім намагався щось приховати. Лише, опісля та й було:
– Тільки ж ти пам'ятаєш, правда, все що сказане на вухо...
– ...таємниця, – а ще, – схожу я на кухню.
Тим часом, батьки вже розливали не першу склянку міцного чаю, який був категорично заборонений для Макса.
– Люба, у тебе сьогодні є дві опції: або секс, або секс з масажем.
– А якщо я не хочу?
– Заставимо, – улюблена єхидна посмішка.
Тоді мама так дзвінко і палко сміялась після жартів батька, а тато так обожнював чай, що доливав то собі, то їй.
– До дна, моя люба! До дна!
Проте Макс прекрасно знав – батьки щасливі, допоки не побачать дна в пляшці.
– Якщо не завжди, то хоч зараз будемо щасливою сім'єю, – з цими словами, хлопець взяв та й надпив з горла напій.
І почалося...
Батько лупив якісно. В хід йшли капці, ремінь. Мама ж била хаотично, тим, що під руку попаде – ніколи не здогадаєшся звідкіль і куди припаде удар:
– Ай, моє око! Ложкою, ти серйозно?
Удар за ударом, Макс і незчувся, як опинився у своїй кімнаті.
– Давай, спробуй зловити мене! – з цими словами взяв і стрибнув на ліжко та й далі скаче, так і знай, підливає масла у вогонь.
– У всіх діти як діти, а мені ця заноза в сраці. Була б моя воля, втопила б, як ту кішку, – все гірше і гірше ллється з уст матері.
– Тихо будь, бабайка йде! Тихо будь, бабайка йде!
– Воно ще й насміхатися сміє!
Зненацька його ноги зловили і мати, ще декілька разів, дала прочухана для профілактики та й потому повернулася на кухню до чоловіка – адже пляшка сама себе не вип'є.
Макса ж почало потроху клонити на сон. Раптом, чує – розбилась склянка на кухні і всередині нього все наче ожило, а всі побої зникли:
– Спрацювало.
Хлопчик швидко зліз з ліжка та й дременув на кухню.
З рота матері вже йшли гидотні бульбашки, які швидко скупчилися і утворили піну, що повільно стікала по тонкій шиї. Було настільки бридко дивитись, уся така безпомічна, безсила. На мить Макс навіть зжалився над матір’ю і вирішив витерти їй рота. Та тільки підніс свою руку, як відчув:
– Клац-ц-ц.
– Тварюка ж ти! Візьми ось це, люба матусю! – і приписав їй смачного ляпаса, як справжній син своїх батьків.
З татом було легше: той просто товкся в конвульсіях, допоки не захлинувся власною блювотою.
– Я ж казав, що буде весело.
– Не збрехав.
– Не збрехав.
