Малюнки бажань

— Пані Вальтеш, допоможіть, будь ласка, моєму сину! Я вже з розуму ледь не сходжу через цю дитину. Він малює кладовища ледь не на кожному малюнку. Страшенно за нього переймаюся. Я не хочу, щоб він виріс в убивцю чи щось гірше! Допоможіть!

Світлана всоте перебирала страховизні малюнки Жені, слухаючи спокійний голос психотерапевтки. Спокій діяв їй на нерви. Хлопчик, років п’яти, сидів на стільчику, хитаючи ніжками. Кожен сірий штрих на малюнку відточував по-дитячому нерівний ряд могильних плит і хрестів, в обрамленні зеленої травички. А ще яскраве сонечко в кутику аркуша.

— Пані Вальтеш, чи можете ви зустрінутися зі мною і з ним сьогодні? Він щойно намалював моя померлу, Царство їй Небесне, маму, його бабцю, в труні, а навколо якусь гулянку. Прошу! Так, о четвертій зможу. Добре, візьму. Дякую вам!

Розмова Каріне Вальтеш із Женею не задавалася зовсім. Хлопчик відмовчувався, блимаючи великими карими очима на намагання Каріне встановити контакт. Лише коли вона підвела його до невеличкої пісочниці і показала на шафу, заставлену різноманітними фігурками людей та тварин, хлопчик охоче прийнявся ліпити абстрактні, лише йому зрозумілі сцени. Коли пані Вальтеш попросила розповісти про його творіння, хлопчик вперся поглядом у розставлені фігурки, беззвучно то розтуляючи, то стуляючи уста, ніби намагаючись підібрати слова, проте ніяк не знаходив влучні. Тоді Каріне простягнула йому аркуш паперу та кольорові олівці.

— Намалюй відповідь, якщо не можеш її сказати.

Замість звичного ентузіазму дитина вперилася поглядом на терапевтку. Пані Вальтеш підмітила те, як в один момент погляд хлопчика змінився. Ніби він щось збагнув. Каріне не хотіла на нього тиснути, тож терпляче чекала. Через певний час, ніби зробивши якесь рішення, хлопчик кивнув, проте до кінця часу так і не торкнувся більше ані до листочка, ані промовив жодного слова психотерапевтці. Каріне відвела його за двері, показавши шафу з різними іграшками і попросила посидіти півгодинки. Тепер їй потрібно було поговорити з мамою хлопчика. Вона вдихнула, відчуваючи, що це буде важко. Хлопчик потягнув до себе карти і почав складати будиночок.

Світлана злилася. Ніщо не допомагало: ні ця чортова терапевтка, ні забирання олівців та паперу в Жені, ні її благання припинити. Жінка ледь давала раду усьому. Сестра гризлася за спадщину батьків. Тітка постійно дошкуляла, вказуючи на те, що вона нікудишня мати. А її чоловік та й взагалі днями тільки на роботі. Ніхто в цій чортовій сімейці і на дух один одного не переносив.

— Ти проводиш із ним мало часу! Як думаєш, чого воно таке виросло?

— Тільки те й робиш, що стогнеш, що все тобі не так. Малює та й малює. Чого ти од мене хочеш? Потиличника йому дати чи що?

Женя посміхався і слухав сварку. Рожева крейда зафарбовувала хрест.

В якийсь момент батько почав усе частіше пропадати, а одного дня його зовсім і не стало в їхньому житті. Картковий будиночок потрохи осипався. А малювати Женя заходився ще частіше.

Мати часто полишала його одного, оскільки ходила на роботу допізна, іноді і не хотіла його бачити. Все частіше стало лунало «Виродок!». Хлопець на це часто усміхався. Він частенько брав телефон матері, коли вона спала. Ходив по місту та по лісу, тікаючи від занять зі школи. Іноді він бачився з Каріне. Він не був клієнтом, просто, схоже, їй подобалися безнадійні випадки. А йому було цікаво, коли терапевтка помітить. Хоча, схоже, Каріне помітила давно. Щоразу як вони бачилися, її очі зжирала цікавість. Терапевти так себе не поводять. Вона вела його стежкою, яку обирав він, і не намагалася змусити його замислитися, щоб звернути убік. Терапевти так себе не поводять, то хто ж вона? Крок за кроком вони ступали у темряву. Якось вона запропонувала писати листи, або адресувати малюнки тим, кому він хотів би щось сказати. Деякі хлопець викидав і переписував, деякі красиво запаковував. Він часто посміхався і все продовжував малювати химерні малюнки свят і кладовищ.

Настав шістнадцятий день народження. Написані листи він розклав на столі. Взяв пачку цигарок і піднявся на дах багатоповерхівки. Скурив дві цигарки. В голові прозвучала давно сказана фраза «намалюй відповідь, якщо не можеш про неї сказати». Він зробив крок уперед. Тіло сіпнулося за інерцією. Вся сім’я нарешті знову зібралася разом попри усілякі чвари на поминки. Знову було свято. Як і тоді, коли ховали бабцю.