Пацієнтка

Сліпуче флуоресцентне світло змучило очі. Віктор Михайлович зупинився біля дверей операційної, глибоко вдихнув, проганяючи втому.

— Що тут у нас, дівчата? Все готово? — зайшовши всередину, завзято мовив до пари медсестер.

— Так, анестезія от подіяла, — відказала Інна.

Механізм запущено, всі по місцях: медсестри Інна та Олена готують обладнання, черговий хірург Віктор Михайлович помив руки та, одягнувши рукавички, маску, підійшов до пацієнтки на операційному столі.

— Скажете Дмитровичу, щоб лампочки перевірив, гуде… — промовив він, та гуркіт дверей перебив слова. — Анна Олександрівна, ви якраз вчасно, — запитав лікарку, що зайшла в операційну: — Впізнаєте пацієнтку?

Насторожена, жінка ступила до неї та відказала:

— В обід була в мене. Розрив фолікулярної кісти, нічого такого. Прописала їй знеболюючі, антибіотики, відправила додому…

— Не доїхала, з автостанції забрали, — сказав суворо, задивившись на хвору — років сімнадцять, скуйовджене біляве волосся, бліда шкіра — зовсім дитина. — Внутрішня кровотеча… Що стоїте? Ви ж під час прийому певно УЗД робили, будете помагати.

Змовчала, винувато опустила голову.

— Подивимось, що тут лопнуло, — Віктор Михайлович, криво всміхнувшись медсестрам, приступив до роботи.

Невеликий надріз в області пупка, введення газу для видимості, лапароскопа.

— Бачу розрив. Крові небагато, — здивовано він констатував, згадуючи анамнез. — І-і-і друга кіста…

— Як друга? — буркнула лікарка.

— Зрозумів, УЗД не робили. На око діагноз ставили? — не дочекавшись відповіді, вже медсестрам Віктор Михайлович спокійно додав: — Видалимо, підчистимо все, припечемо судинки. Буде панянка, як нова.

Обережно витягнув лапароскоп, взяв скальпель.

— А це що? — тицьнувши пальцем на бік хворої, замислений спитав.

— Почервоніння, кілька темних цяток всередині, — промовила Анна Олександрівна, стенувши плечима: — Оса покусала.

— Можливо. Хоча…

Відігнав сум’яття — пацієнтка тут не через це. Пара додаткових надрізів, фіксація яєчника, промивання — рухи вивірені, доведені до автоматизму. Він задивився на екран, за маскою роззяпив рота й, мало не поперхнувшись слиною, запитав:

— Анна Олександрівна, ваша думка? Ендометріоїдна, дермоїдна, може кіста жовтого тіла?

Лікарка ступила ближче до монітора, насупилась мовчки.

— Отож, — важко зітхнувши, Віктор Михайлович озвучив очевидне: — Дві кісти на одному яєчнику, змішані ознаки. Після розриву однієї, різке погіршення стану, без видимих на те причин.

Насторожений погляд колеги змінився на зверхній і, махнувши рукою, вона промовила:

— Доходилася дівка: переболить, само пройде. От і має.

— Ой не кажіть…

— Ми оперуємо, — показово хірург перебив Інну, — не повчаємо… Вона все одно вас не чує.

Зиркнувши скоса лихий, аби точно дійшло, повернувся до роботи: обережно вирізав другу кісту, витягнувши, відклав у підготовлену посудину.

— Віктор Михайлович, — стривожений голос медсестри Олени. — Підвищення артеріального тиску, пульсу.

Глянув на зображення з лапароскопа — усе чудово.

— Віктор Михайлович…

— Що?! — гиркнув, не втримався.

Тицьнувши на руку пацієнтки, Інна промовила:

— Палець ворушиться.

— Зрозумів, зашиваю.

Помилка анестезіолога? Можливо, та занадто багато помилок на сьогодні. Поспіхом він витягнув обладнання, взявся за голку, кілька швів, та кропітку роботу збила друга медсестра:

— Кіста ворушиться, — тримаючи посудину, спантеличена Олена протягнула.

— Не вигадуй, — буркнув хірург, затягуючи останній вузол.

Вереск та дзенькіт. Перелякані, розгублені лиця, медсестра на підлозі, з носа її рікою хлющить кровиця.

— Олено, що сталось? — на зойки болю гаркнув до інших: — Що сталось?

— З кісти щось вилізло… — пробурмотіла Анна Олександрівна.

Нісенітниця, жарт, божевілля — злість загорілася в ньому та вирвалась криком:

— Проснулись! Ви медики чи хто?!

Хірург спантеличено глипнув на інструменти, вхопивши щипці та бинт, ступив до бідолахи. Під скрики, плач, медсестру звели на ноги. Лице, білий халат, маску на підборідді забарвила кров, тілом тріпає біль.

— Забери руку, — буркнула Анна Олександрівна, тягнучи нещасну за рукав.

Схлипи обірвались, Олена, опустивши долоню, вискалила скривавлені зуби. Крізь пульсації хвилювання у вухах, Віктор Михайлович розчув комашиний гул.

 Олена кинулась на Анну Олександрівну, збила з ніг. Зойк, обурення, лайка. Медсестра міцно вхопила лікарку за волосся, влупила об плитку, ще раз і ще. Череп тріщав, вминався…

Інна потягнула колегу за халат, та ляпас прибив її долі.

— Олено, — Віктор Михайлович ледь розчув свій голос за хлюпанням крові, мозку.

Вона полишила бездиханне тіло. Холодний, бездушний погляд пробирав жахом до кісток.

— Тихо, заспокойся, — хірург недолуго підніс на захист щипці.

— Віктор Михайлович…

Дзенькіт та біль заглушили слова. Темінь застелила зір, хірург поточився, спершись на стіну, припав додолу. Рука механічно торкнулась потилиці, намацала рану. Все пливло, хиталось, флуоресцентне світло різало очі. Він розгледів Інну навколішках неподалік, кров змішалась зі сльозами на щоках, тремтливою рукою вона вказала на двері.

Два образи, розмиті жіночі постаті покинули операційну.