Багряний Блазень
Срібний передзвін летить порожніми вулицями. За ним несеться сміх — тихий, недобрий. Випадковий перехожий зупиниться на мить, дивуючись химерному звуку — та й поспішить далі, бо не варт затримуватись надворі в таку годину, як не хочеш скінчити ніч зі спорожнілими кишенями, а то й перерізаним горлом.
У покоях висить картина пензля майстерного, а проте невідомого художника. Блазень у пишному червоному вбранні вигідно вмостився у розкішному кріслі, заклавши ногу на ногу і схрестивши руки на грудях. Його голова нахилена, світло одинокої свічки виграє на срібних бубенцях дурневого ковпака, котрі, здається, виповнюють кімнату дзвоном. Все довкола блазня заповнює темрява; лише відтінками чорного означений стриманий інтер'єр. Одяг блазня спалахує всіма відтінками багряного, мов заграва охопила дурневу постать і розповзеться зараз затемненою світлицею.
Дурня? О, ні! Обличчя його розумне і хитре, він спідлоба дивиться на вас, обмірковуючи черговий жарт, що вартуватиме комусь голови. Немає при королівському дворі жодного придворного, жодного священнослужителя, жодного полководця, що впливом своїм дорівнявся б до Блазня! Дзвін його срібних бубенців павутиною оплів двір, заграва Блазневого вбрання спалила не одну долю. Немає для нього кращого жарту, ніж зла й жорстока інтрига, немає злочину, що його не скоїв би “дурень”, розважаючи свого бездумного короля. Немає страху при дворі більшого, ніж викликати гнів королівського Блазня.
Він зручно сидить у кріслі, заклавши ногу на ногу і схрестивши руки на грудях. Навпроти за мольбертом стоїть художник: король замовив йому портрет свого улюбленця. Це заїжджий майстер із далекої країни: він при дворі нещодавно, та вже встиг зачарувати всіх своїм хистом. Король готовий на все, аби втримати митця у своєму почті. Блазень спідлоба дивиться на портретиста: він уже ненавидить, відчуваючи суперника. Позуючи перед художником, королівський фаворит обдумує, як занапастити його. З кожним ударом пензля по полотну Блазень все більше хмурить чоло, все лютішими стають вогники в його очах. По мірі того, як набуває барв, мов живої плоті й крові, фігура на полотні — формується диявольський задум, росте, зміїними кільцями обкручується навколо художника змова. Ось портрет закінчено — і двір у німому захваті завмирає перед полотном... А художника під зловтішний регіт Блазня хапають і кидають до в'язниці за державну зраду. Картину урочисто вішають у королівських покоях — а художник за ґратами чекає на страту. Щодня, проходячи перед портретом, Блазень співає і пританцьовує, і багряне вбрання його мов кидає довкола червоні сполохи. Художник у темниці чує його регіт і спів та шле прокляття тому, чий образ віками житиме в його найкращому витворі.
Прокляття згубленого митця справдилося ще раніше, ніж голова злетіла йому з плечей: доведений до краю принизливими насмішками Блазня, один юний придворний, що не втратив ще рештки гордості, зарубав його просто перед королівськими очима. Мов полуда спала правителю з очей: він звелів поховати колишнього улюбленця в найдальшому, найзакинутішому кутку кладовища і ніколи не згадувати його імені. Блазнів портрет перенесли з королівських покоїв у загальну галерею.
Неправдиво звинуваченого художника, втім, це не врятувало: надто гордим був король, щоб визнати свою помилку. Митцю зрубано було голову, і поховано його поруч із Блазнем. Подейкують: коли художника страчували, портрет проносили повз, і краплі крові вбитого скропили постать Блазня, додавши ще один відтінок багрянцю до його строю. Кажуть: з тих пір не знають обоє спокою, поєднані у вічності Мистецтвом і Смертю. Художник ходить ночами кладовищем, зітхаючи і шукаючи виходу своєму відчаю. Найбільше зворушення викликає в ньому кладовищенське мистецтво: він може довго стояти біля якоїсь скульптури, обхопивши її прозорими руками і скроплюючи невидимими слізьми. А іноді в нападі безсилої люті починає громити пам'ятники, стираючи кам'яні обличчя, відбиваючи крила мармуровим янголам. Коли ви бачите такий пам'ятник, мов скалічений чиєюсь рукою, задумайтесь — чи не безталанний митець виміщає свій гнів на чужому творінні?
А Блазень... Тихими ночами лунає вулицями передзвін бубенців, тихий недобрий сміх — і тоді поспішай додому, перехожий! Бо засліплений злобою грабіжник не лише зріже тобі з пояса гаман, а й переріже горло — і тоді багрянець, яскравий, як блазенський одяг, тектиме бруківкою. І обличчя Блазня на портреті, освітлене непевним полум'ям свічки, кривитиметься зловтішною посмішкою, а одяг його кидатиме криваві відсвіти на темінь довкола. Подейкують: в безмісячні ночі виходить він з рами і блукає знелюдненими покоями старого замку, шепочучи прокляття тіням минулого, насилаючи лихо...
