Гумова Квасоля
Я не розказуватиму тобі про чуму, що вкрала моїх дітей.
Про сміхотливу, пурхку, легку чуму, яка об’їла пизду та пахви моєї коханої.
Адже я живий. А живим треба плясати та кохати! Ізнову, ізнову, ізнову…
Хочеш, розкажу про гігантів, що плентаються луками та долами? Їхні голови чешуть небеса, а пальці на ногах загрібають копиці сіна.
Чи, краще, послухаєш про те, як тисяча струмків цівають з отворів відьми, обчавленої Залізною Дівою?
О, біс із тобою… ні-ні-ні, Георгій Змієборець із тобою, чи ти колись заснеш?
Поки ти дрімаєш, заспіваю тобі колискову, солодшу за будь-яку цицьку.
Жив собі щур. Жив собі щурок. Жила собі щурівна-а-а-а…
Щур був король. Щурик – королевич. Панна медова – щурівна.
І ось прийшов щур. Він любить очиці.
Щурик же поласує жерлом в сідницях.
Щурівна хороша, то вилюбить рота, солодка, солодка щурівна.
Чого ти не смієшся, бісове дитятко?!
Чи ти думаєш, я маю любити твою крихітну молочну плоть? Та ти моє сімнадцяте! А з байстрюками – дев’ятнадцяте!
Боже милостливий, як манить кам’яна стіна, яка вона доладна, крепка, складна, щоб об неї бухнуть цю горіхово-крихітну голівку…
Хто мене зупинить? Аха-ха-ха-ха!
Твоя мамця вмерла, моє миле немовлятко, твої братики вмерли, моє молочне немовлятко. Хто мене зупинить? А? А?!
Ой, вибач, замурзяв твої оченята шмарклями з носу. Ану, пограйся мені пальчиками, скорч мені веселу, як у ярмаркового дурня, писочок!
Тьху ти, бля, ой, Боже прости, яке ж ти гидке, слизьке, яке ж ти слабке, тупе…
Чого я маю тебе любити? Чого я маю колихати тебе, коли моє кохання, зачумлене, чорне, гниле, лежить під землею?
Краще б вона не народила тебе, а виригала в сточну яму.
Краще б ти не з чресел явився, а самозародився, як мухи, з калюж, з мокротиння під голівкою члена.
Ану, постій, може, якщо я вправно заклинатиму, то чорти тебе таки вхоплять? Може, станеш одороблом, чортовим поріддям, може, згинеш, але не згинеш?
Н-н-на!
Шубовсь!
Шубовснув?
Ахаххаха, нарешті я один, нарешті тиша, ніхто не агукає, не плаче, не сере.
Можу я нарешті розповісти, як зжерла чума моє кохання єдине, моє одне…
О, смерть! Невблаганно ти ораєш зерня золоте…
Плачте, всі янголи – донна Лаура померла!
