Життя, смерть, народження

—Ось як виглядає кінець? Як гарно…

Вітаю, цей лист повинен бути похований разом зі мною чи спалений також разом зі мною, повторюю, все що було написано мною повинно бути знищене лише якщо не буде передано правоохоронним органам і сприймайте цей лист як доказ, визнання і тому подібне. Єво, якщо ти читаєш цей лист - негайно знищ його чи краще передай поліції. Отож я повинен пояснити все, що я накоїв, мені дуже шкода, але я б точно не хотів повернутись, будь ласка, ніколи більше, але я вимушений був це зробити. Як вам відомо я виріс в дитячому будинку і знав, що таке постійно бути другорядним, це постійно розривало мою душу на шмаття коли я думав про це і мій близький товариш який постійно захищав мене також мав цей гидкий комплекс, але одружившись з прекрасною жінкою і проживши з нею в шлюбі понад 10 років ми вирішили завести доньку, яка ледве не померла при народженні, але, на жаль, на нашу сім’ю прийшовся величезний удар, а саме через 7 років померла моя кохана, рівно на свій день народження, і от я, самотній батько на руках якого найпрекрасніша дівчинка на світі, і клятий друг, який вирішив допомогти, хоча я вже не певен щодо цього.

—Слухай, брате, як тобі ідея, щоб я тобі показав одне місце, де можна відпочити, це безкоштовно.

—Блять, Костя, зараз в мене донька на руках, мені ніколи за відпочинок думати

—Та це якась база для вірян, там просто реально душа співає, та й тим паче там багато дітей

—Мені яка різниця? Я кажу, що мені ніколи відпочивати

—Вибач, що скажу, але ти довго не проживеш якщо будеш так працювати.

—Краще від цього мені не стане

—Я розумію, що це дуже гірка втрата для вашої сім’ї, але хоча б дитині дай відпочити, там купа її однолітків

—Я справді ціную, але я мав би розбити тобі їбало ще за попередню фразу

—Та я хотів як краще, хоч подумай про це, добре?

—Домовились

І будь проклятий той день коли я, дегенерат, погодився на його пропозицію, хоча там справді гарно, купа сонця, дерев, якраз все, що потрібно дитині, але тоді дні минали все дедалі гірше і я почав помічати це і на доньці, вона взагалі не посміхалась та почала ще більше закриватись від усього світу, єдине, що її рятувало – це школа та вчителі, які взяли кожного разу підтримували Єву, але з часом і вони стали проти мене і до нас приїжджали працівники соціальних служб намагаючись забрати в мене її, але не знаходили жодних доказів навіть вживання алкогольних напоїв.

Костя довго говорив, але я його не слухав, я обожнював поїздки кудись, коли в салоні не так жарко, а назустріч пролітають розмиті плями машин і коли ми дістались місця, я завмер. Це ніби був якийсь триклятий сон, де були щасливі діти у щасливих батьків, що викликало в мене певну гіркоту в роті, яку я швидко проковтнув. Дні минали на цій базі неймовірно чудово, я вперше побачив, як Єва посміхається, що ледве не доводило мене до сліз, наскільки я був щасливий бачити її таку, хоча я теж відпочивав після роботи та навіть дозволив, певно в першу чергу собі, залишитись переночувати і в першу ж ніч я не міг заснути, царство Морфея здавалось мені чимось вже аж надто абстрактним, вирішивши прогулятись я находив пішки вже 5, а згодом 10, а ще пізніше находив 15 тисяч кроків настільки непомітно, вийшовши на берег пляжу біля озера я зустрів неймовірно милу дівчину яка так само не могла спати, але раптом її мов вдарило струмом і вона повернулась з виряченими очима й різко в той же момент зітхнула

—Господи, ви мене налякали!

—Перепрошую, я не навмисно – з легкою усмішкою сказав я

—Наступного разу ваші вибачення не прийму, вам щось потрібно?

—НІ, просто не можу заснути й гуляю, ввечері потрібно буде їхати

—Так ви не тутешній? – з якоюсь посмішкою сказала вона та одразу запропонувала показати всі найкрасивіші місця, де якраз нема людей, звісно ж я погодився на це.

—До речі тут також доволі гарно, але ж з чого почати?

—Зі знайомства! Ходімо якраз по дорозі розповім про декілька легенд цього місця

Ох, це було найкраще відчуття, що я коли-небудь переживав і вже, певно, ніколи не відчую знову цього всього, я просто ніколи не відчував себе настільки важливим, значимим для когось, вона мов оп’яняла своєю присутністю, врешті ми вийшли до старого костелу, що побудували на замовлення місцевих шляхтичів. Костел виявився не єдиною місцевою красою, хоча й не справив якогось враження, але щоб пройти далі потрібно було пройти через цей костел, де дівчина, яку до речі звали Соломія, сказала “Це найпрекрасніше, що ти коли-небудь бачив чи може й побачиш” — потягнувши мене за руку. І вона була права, тут справді немов душа співає, але нашу ідилію перервав пастор, що гучно крикнув

—Хто ви?

—Ми просто хочемо пройти – відповіла вона

—Тебе я знаю, а от твого хлопця не пам’ятаю, ти взагалі приймав посвяту, щоб тут ходити?

—Вибачте, але він новенький – поступово стишуючи голос відповіла Соломія

—Чому тоді він тут, як тобі взагалі прийшло це в голову? Ти вже чим далі, тим більше наглієш, ти сама ще за це нещодавно сварила свою посестру, що привела не посвяченого чоловіка, а лицемірство це ой який важкий гріх

—Вона мене привела на посвяту, тому я сюди прийшов – збрехав я, щоб зупинити це кляте невдоволене бурмотіння цього пастора від якого вже нудило.

—Справді? Вибачте мене за це, я гадав… Хоча це вже не важливо, сину, підійди до мене, будь ласка, а ви, пані, вийдіть на декілька хвилин, я вас покличу

Я смирно підійшов і виконав всі накази отця, в мене вже починали затікати ноги з руками коли я вже стояв на колінах і схрещуючи руки на грудях до поки він не пробурмотів щось собі під ніс, але голосніше й підніс до мого рота малесеньку ложечку з ягідкою та, схоже, вином котре я одразу проковтнув

—Тепер ти абсолютно нове й чисте полотно на якому буде написаний новий шлях у вічне життя та спасінні – мене це не те щоб цікавило, але в додачу до всіх проблем це буде певним полегшенням, певно

З кожним кроком я мов скидав з себе всі кайдани, мені ніколи не було так добре, як тільки я побачив Соломію я одразу обійняв її, і по моєму тілу розлилась неймовірна ейфорія, мов енергія світу проходила крізь мене, я їй сказав тоді, що це найкращий день мого життя і розплакався як маленька дитина, поки вона гладила мене по волоссю й говорила, що після чорної полоси завжди настає біла і її фраза – “Це початок тебе нового, ти сильний, ти це витримаєш” Це було останнім, що я пам’ятаю, ніяких обіцяних пейзажів і тільки я, який вже лежу в себе в кімнаті вдома, а навпроти дивиться в телефон Єва. Але я не міг встати, мене мов прибило до ліжка і я зрозумів, що в мене дуже трусяться руки, а на шиї сліди від укусів та рук, схоже в мене був неймовірний вечір з нею. Тиждень тягнувся повільно, адже я так хотів до неї знову і погуляти там, де я забув, що час здавалось просто знущався з мене, як справжній садист.

Вечір п’ятниці і ми знову їдемо з Євою та Костею на ту базу і я хвалився другу, що пройшов посвячення на що він вітав мене та посміхався, що мені там сподобалось аж настільки, коли ми приїхали я одразу побіг до костелу, де було зачинено. Прокляття, якби я знав, що там відбувається я б побіг одразу звідти, але в той момент я почув діалог, судячи з голосу пастора та прихожанина які говорили про які гріхи пробуджують якогось Тьмара, їх розмову дослівно не передам, але суть була саме така. В мене знову почали труситись руки, ноги, мені ставало дедалі гріше й гірше, я не міг нічого з собою вдіяти як раптом двері прочинились і той самий пастор запропонував мені увійти і одразу після цього додав

—Соломії тут немає, поки, вона скоро повернеться

—Ви не проти, що я зачекаю тут?

—Так, звісно, не бажаєте поговорити?

—З чого ви це взяли?

—Ви завжди себе інакше поводите, коли щось приховуєте

—Так, я хочу, справді хочу

—Починайте

—Отче, я дуже жахлива людина, я досі не можу прийняти ким я є насправді

—З чого ви це взяли? Хто вам таке сказав?

—Я сам до цього дійшов, це сиділо в мені ще досить давно, коли я до одруження зі своїм другом торгував наркотиками, отче

—Тут діє таїнство сповіді, ти можеш покаятись вільно за це

—Я вбив разом з другом жінку, яка вкрала у нас певні стимулятори, я особисто дивився як вона захлинається кров’ю коли все чого я боявся – це потрапити до в’язниці, отче, я справжній вбивця

—Це жахливий вчинок, по справжньому, але Господь хоче, щоб ти покаявся і не повторив цього, а вже після смерті ти понесеш покарання за це

—Я просто не можу так жити

—І не мусиш, покаяння лише перший крок і все, що між нами залишиться лише тут

—І що мені робити з цим?

—Він пробачає всіх хто кається щиро, але мусиш понести свій хрест, щоб очиститись

—Тобто здатися?

—Тобто не приховувати, а розповісти людям та зізнатись в цьому

—Але я не хочу до в’язниці…

—Це твій вибір, щоб твоя душа не згнила раніше за тіло, я благословляю тебе на правду.

—Дякую, отче

Але все, що мене непокоїло – це вино, єдине, що я зараз жадав більш за все стояло за пастором і до поки він не додумався піти кудись я одразу кинувся до кухля й спочатку випив всього лише ковток, а згодом все більше й більше почав жадібно допивати останні краплі, ось де справжня ейфорія, так минали дні, а потім тижні, ми вже перестали приїжджати додому й жили вже тут, серед нового колу сім’ї, мене посвятили у вивчення мови Господа і молитов до нього, я давно так не спав і вже забув що таке по справжньому виспатись. Сьогодні має бути колективна молитва, якраз там буде Соломія, а донечку залишив в номері, ми спочатку прочитали молитву не пригадуючи ім’я Господа, була заборона кликати його ім’я вслух, а згодом ми пили вино й знову молились, щоб очистити душу й показатись Господу в своєму справжньому вбранні як раптом я побачив темряву, абсолютну темряву, що буквально виколювала очі і це було настільки жахливо, що я намагався одразу прокинутись, але не зміг, я знову був мов прикований до чогось невідомого і не зрозуміло чи я лежав, чи стояв. Як раптом почало все різко прояснятись і я розумію, що тепер я прокинувся, але також не можу поворухнутись і просто спостерігав за тим, як мене ґвалтує цей самий пастор, ту огиду, що я відчув просто заполонила весь мій розум, його криві зуби та огидна посмішка просто дратували коли сам він був весь спітнілий. Так минали години, але для мене, здавалось, проходили цілі дні і ночі змінюючи одна одну, але я помітив, що вони всі були з якимись незначними дефектами, як наприклад у пастора були скляні очі і він не моргав, інші люди дивились чітко на мене не відриваючи погляд і так само не моргаючи стояли інші знайомі обличчя, навіть Соломія, але коли я почав це усвідомлювати, то одразу почались видіння, де мене розривають на шматки, ріжуть, топлять і розум постійно шепотів – “Скоро, скоро зовсім скоро”

Найжахливіше, що було як я побачив свою доньку побитою і я стою над нею, я не одразу почав приходити до тями, жахливий біль і такі ж картинки перед очима лише підсилювали мої страждання.

—Сука, тільки коли я доберусь до тебе – промовив я в слух

—Доберешся – ласкавий і дещо грайливий та тонкий голос відізвався

—Де ти? Хто ти?

—Як хто? Це я, ну як я, правильніше ти – після цих слів тепло розлилось по всьому тіло одразу знімаючи весь біль, що був

—Подобається?

—Так, але навіщо і як?

—Я твій янгол-охоронець, принаймні ви мене так називаєте

—Невже мої молитви почуті?

—Вірно, але тобі потрібно, відтепер, виконувати волю Божу

—Я готовий, дякую, Господи, що почув мене, скажи тепер що мені робити?

—Вбий їх, вбий їх всіх, вони пали у гріх і потраплять до пекла, тільки якщо не помруть мучениками

—Ні-ні, чому? Я не хочу, я не буду, не роби цього зі мною! Принаймні лише того пастора

—Саме тому ти тут, в останній момент ти відрікаєшся від найважливішого, а потім шкодуєш. Що ж, дозволь дещо показати

Одразу після цього я почав бачити себе з Євою чиїмись очима, хоча я прекрасно знав хто це я не вірив цьому, це може бути обман, але я не можу дозволити цьому статись

—Чую ти думаєш це обман? Тоді я продовжу

Після цього я знову побачив того пастора і обривки фраз, як він разом з чоловіком з видіння підсипав щось у вино і тоді все стало ясно для мене, бачив “невдалі” оргії після яких новонароджених дітей кидали на виховання іншим дітям, це пояснює чому їх так багато тут…

—Я бачу, це росте в тобі, прийми це, ти завжди був таким і не зміниш цього, адже тобі це подобається

—Я зроблю це, але як?

— Ти сам знаєш відповідь, ти створений для цього

Коли я вийшов була абсолютна тиша, яка мов просочилась мені в голову і я просто йшов, голодний до вбивства і він знав про це, тому що знав я.

—Вони ховаються, знайди кожного й врятуй їх душі – обізвався голос десь мов зсередини мене

Але на диво вже пройшла година і пошуки були безрезультатні, вони просто зникли разом з Євою, аж раптом мене осяяла ідея того, що вони могли бути за костелом, там, де навіть тварин мало, а людей ще менше і я вирушив саме туди, по дорозі в мене були все сильніші видіння з донькою, я знав, що йду саме туди куди треба, вітер постійно все сильніше здіймався і мов саме природа бунтувала проти цього місця, яке так хотіла знищити. Я повільно підходив до костелу, він був якимось іншим, я все ніяк не міг збагнути що з ним не так, але всередині було як зазвичай, запах воску і того нудотного вина, яке я вже ніяк не міг пити, воно скоріше нагадувало мені про огиду, я спускався кам’яними сходами до підвалу, де знову ж нікого не було, база ніби вимерла повністю і я останній її свідок який виходить на сліди пораненого звіра.

Ліс ніби змінювався під моїм поглядом. Тіні ставали довшими, ніби розтягувалися за мною. Листя на гілках шелестіло без вітерцю, і мені здавалося, що все навколо стежить за кожним моїм рухом. Я стискав кулаки, від злості і схвилювання, тоді як ноги самі тягнули мене глибше в серце лісу.

Я помітив свіжий слід на землі. Не людський слід двох однакових черевиків, а нерівні відбитки, наче хтось рухався поспіхом, спотикаючись. Серце стиснулося — я присів, прислухався до шумів, відчуваючи запах землі, трави і чогось знайомого. Сліди вели вглиб, через зарості кущів, повз старі пні, де лишалася ледь помітна кора, здерта когось або чимось. Вітер змінився, став холодніший, несучи із собою запах гіркоти та старого листя. Я йшов, притискаючись до стовбурів, обходив кущі, які мов злякано шелестіли. Кожна тінь здавалася живою, кожен звук — сигналом. Час розтягувався, і я відчував, що ліс починає поглинати мене: моє тіло й думки ставали частиною цього світу, де правили лише спостереження і страх. Над головою хмари розступалися, пропускаючи слабке світло. Я побачив пагорби та струмок, що протікав посеред каміння. Все здавалося неймовірно гарним, але ця краса не заспокоювала, а загострювала відчуття, яке наростало. Мене тягнуло йти вперед, бо слід не зникав, а міцнішав, як нитка, що вела до чогось невідомого, але настільки жаданого мені зараз. Я набирався рішучості, коли ліс звузився, утворивши вузьку алею з дерев. Стежка, що здавалася випадковою, вела мене до невеликої галявини. Тінь серед дерев рухалася швидко, але не втікала; я прислухався і нарешті почув тихе дихання. Я обережно просунувся вперед, серце билося шалено, але руки були холодні і спокійні.

Переді мною з’явився силует. Не потрібен був світло, щоб його впізнати — я відчував його присутність усім тілом. Він сидів, мовчав, але його погляд пронизував мене. Я відчув дивне поєднання злості і спокою. Все, що залишалося, — це мій крок уперед. Дихання застигло в грудях, світ навколо завмер. Ліс мовчав, ніби чекаючи на рішення. Я ступив ще трохи, і силует повільно підняв голову. Я бачив його обличчя — втомлене, без емоцій, але з якимось неясним розумінням. Він не чинив опору, не рухався. Лише дивився. Я підійшов ближче, прислухаючись до себе і навколишнього світу. Вітер грав листям, стежка була під моїми ногами, і я зрозумів, що він боїться чогось більше за мене, я йому був практично байдужий, навіть страх смерті не був підходящим, щоб описати його погляд. Я стояв над ним, дивився, як він залишався нерухомим, і в мені вирувало щось дивне, що я вже відчував це колись, таке забуте відчуття. Ліс довкола був тихим, мов не реальним, а з якогось сну чи радше кошмару. Кожне дерево, кожен камінь, кожна тінь вони стали свідками цього моменту. Я відчував, що десь глибоко всередині мене щось змінилося, але схоже тоді не зрозумів, що саме. Я зі всією силою почав бити його до поки він не почав сміятись мов від найкращого жарту, що йому розповіли, мене це дедалі дратувало і я бив до поки не розбив собі кулаки й почав бити його всім, що тільки міг знайти, він спльовуючи кров сміявся і щось намагався сказати, але його одразу переривав інший шквал ударів, сучий пастор просто прийняв все, що з ним відбулось, відбувається та відбудеться ще аж раптом я побачив перед собою знову мою побиту доньку і це єдине, що змісило мене зупинитись.

—Освіжає чи не так? Давно це було, ось до чого це привело

—Так, освіжає, але це всього лише перший

—Я б сказав передостанній, це ще не кінець, ти правий, а тепер повернись назад і побач, що він накоїв

Я послухався і йшов назад по лісу тими ж стежками, але знаходив там тіла людей, деякі знайомі, деякі ні, деякі були з тієї оргії з такими ж виряченими й божевільними очима, що не закривались, я йшов практично по тілах людей з якими ще місяць тому вітався чи говорив, це було так надихаюче, я йшов мов мене несли не мої ноги, а їх тіла, що постійно тікали від мене, я вбив їх вбивцю і звільнив їх душі, я їх спаситель, саме я… Але щось непокоїло мене в його очах, вони були ніби не його, а чиїсь чужі чи він бачив те, що не мав бачити. Я йшов назад за видінням не розуміючи нічого з того, що відбулось, але був цілком задоволеним. По дорозі я зустрів тіло Соломії, яка була також понівечена й зі зламаним черепом, навіть її пастор не пошкодував, він боявся чогось більшого

Коли я прийшов я встав нерухомо, адже перед очима застигла та сама картинка з мого видіння, де лежала моя побита донька без свідомості та... Костя? Йобаний виродок хотів зґвалтувати її судячи зі всього, ось про яку останню жертву говорив голос, я кинувся на нього, а він благав все пояснити коли я його душив, я не стримав цю всю лють, що сиділа в мені і ще дещо, щось, що мені було до цієї пори не знайомо і чого так боявся, але це стало точкою насолоди, я не витримав і почав заживо їсти свого колись друга, а зараз нікчему, яка намагалась зламати чуже життя, з кожним шматком плоті мені ставало все легше, його зіниці вже давно перестали видавати хоча б якісь признаки життя, але мене це лише дедалі більше збуджувало, здається, я зламав зуб коли жував його і це було найкращим відчуттям, я не дивився на Єву, навіть якби вона прокинулась, я б не перестав його їсти, це було надто жахливо відмовляти собі в такому задоволенні, як раптом цей самий голос перервався, але вже на більш радісний та завзятий, але такий же тонкий

—Ти зробив це, ти прийняв волю свою, а отже волю Господа свого, він говорить в тобі, він і є тобою, відтепер ти є світло його

—Але чому ти з'являєшся тільки тоді, коли мені пекельно гаряче?

—Бог... Зігріває тебе своїм милосердям і чистотою

—Тоді чому ти приказуєш їх вбити?

—Щоб душі їх очистились

—Ти старий як світ, але такий же зарозумілий, я не той за кого ти мене маєш, так і навпаки - після короткої паузи я набрався дихання й промовив те, що підозрював і краще б я не робив цього

—Я знаю, що ти посланець Тьмара

—Не вимовляй його ім'я, це заборонено!

—Відтепер я його воля, а не ти, заткни свій рот

—Твоя душа навіть огидніша за мою, раніше посланцем волі його був твій друг, але жодна душа не помирає просто так, він помер в тобі!

—Яка різниця? Ти нікчема, яка приречена бути лише його посланцем

—Думаєш ти мене переграв? Хотів сили і викрутити все на свій лад, але без мене ти ніщо, саме я дав твоєму тілу цю душу, що відтепер сидить в тобі, а конкретніше в твоєму шлунку - сказав він самозадоволено

—Нехай так, я знаю чого пастор боявся найбільше і я це бачив в його очах, але я там не знайшов себе, розумієш в чому відповідь?

—Я розуміюсь краще за тебе, але відповідь в тому, що тепер ти носій дитини Бога, тепер ти здохнеш, як належить паскудні, а він житиме, і тепер ти ніяк не зможеш цього позбавитись

—Я не збираюсь жити, ось моя відповідь чому ти загинеш разом з ним

—Не роби цього, чуєш! Ти всеодно не зможеш спокутати свою провину за все вчинене, ось чому тебе так тягне до смерті, ось чому ти не заслуговуєш на навіть настільки жалюгідний проміжок часу

—Я не зможу з цим жити і Єві справді потрібна гарна сім’я, але я не можу дати їй цього, тому так, ти правий, навіть якщо вбити тебе буде останнім, що я зроблю, але це буде мені в задоволення 

Це було останнє, що я промовив перед абсолютною тишею в голові, жодних думок, лише емоція того, що я не можу жити з цією пітьмою всередині мене, з тим, що народиться з мене і з цим потрібно було щось з цим робити і я вже знав що

Отож, мій останній запис - моє ім’я Ростислав, я зізнаюсь, що вбив жінку на ім’я Марія фамілію якої я не пам’ятаю, і яку ми закопали за містом подалі від траси, де росте ряд дерев, саме там ви її знайдете

Стоячи перед ставком на якому ми з Соломією вперше зустрілись я побачив найгарніший світанок, певно ось як виглядає кінець? Як гарно…