Ніно і неонове пекло

Красива дівчина вдивлялась в своє відображення і намагалась зрозуміти чому її черговий роман призвів до того, що й завжди. Може вона недостатньо гарна? Чи недостатньо уважна? Чи ще щось недостатньо? Ніно навіть не думала про те, що завжди обирає один і той самий типаж чоловік, що призводить до одного й того ж фіналу. Здається, що думка про те аби отримати інший результат – треба робити щось інакше – це доволі проста істина, але чомусь до Ніно вона була недоступна.

Виплакавшись досхочу, вона зібрала себе до купи і вирішила не здаватись на своєму шляху до кохання. Вона вдягла свою коктейльну червону сукню, нафарбувалась і пішла в найближчий паб. Там вона бувала доволі часто, бармен її знав і готував їй лонг айленд без зайвих запитань. Чому саме лонг айленд? Що ж грошей у Ніно не було, вона заробляла, але не знала нічого про фінансову грамотність. А сидіти в барі можливо доведеться довго, то ж їй потрібен був один недорогий коктейль, який можна сьорбати увесь вечір. Траплялось, що Ніно одразу пригощали коктейлем чоловіки, вона приймала такі знаки уваги, але на цьому усе закінчувалось. Бо у Ніно був типаж. Це має бути високий накачаний чоловік, не лисий і бажано з бородою. Але справа була не лише у зовнішності, брутальний характер, небагатослівність – і метелики в животі починали пурхати. І того вечора Він прийшов, подивився на Ніно лиш раз, посміхнувшись кутиком губ і цього було достатньо. Вона сам підійшла до нього і заговорила перша, бо знала, що Його не можна упускати.

Він. Про таких мабуть пишуть в книжках, але насправді з такими будувати стосунки може лише травмована особистість. Щось у Ньому було таке, що красиві молоді дівчата бігали з ним. Він же не то, щоб був байдужий до них, скоріше холодний. Звичайно Йому подобались красиві жінки, які проявляли до нього увагу. Так було і з Ніно, Він помітив (чи-то навіть відчув) її щойно зайшов до того пабу. А вона побачила (відчула?) Його. Є вираз, що деякі пари створені на Небесах, тож логічно припустити, що існують пари, створені в Пеклі.

Того вечора він мав зустрітись з так би мовити партнером. Він вже не раз мав справу з цим партнером по темним справам. Але до того вечора він ще не мав «товару». Але це змінилось вмить щойно він зайшов в паб.

***

Ніно боялась подорожувати на самоті. Тому вона вирушила у цю пригоду разом з Ним. Звідки Він тільки взявся на її голову – такий красивий і такий ненадійний. Здається це часто поєднується в чоловіках – краса і поганий характер.

Ніно була молода, але вже мала деякий досвід в коханні, кохання обпекло її дуже боляче і здавалося б, вона мала б зробити висновки, але ні, ось вона знову зустріла Його. Такі чоловіки здається знають чи то відчувають таких, як Ніно, готових втрапити в їх пастки і піти за ними хоч на край світу.

Він покликав її на той самий край світу всього лиш через тиждень після їх знайомства, Він умів дуже гарно розповідати, як вони поїдуть в це чудове місто, будуть гуляти нічними вулицями, а ще як вони підуть в секретне місце, Він жеш-бо не абихто, а археолог, чорний археолог, але на прикметник Ніно не зважала.

— Подивись на цю карту, - Він показав їй паперову роздруківку палацу з двома входами, - він величезний! І ми обшукаємо його увесь.

— Очі Ніно палали, як і Його. Їй теж уявилось, що вона археолог і буде досліджувати той палац ніби Лара Крофт. Ну, принаймні вона мала форми Лари і не соромилась їх підкреслювати. Та і він мав форми – три дні на тиждень ходив в спортзал, слідкував за харчуванням, ходив у гори чи просто гуляв пішки. Вдвох вони виглядали чудово, але вона дивилась на нього увесь час, а він постійно на інших.

І все ж в день Х вони зібравши свої наплічники поїхали у подорож до закинутого палацу. Речей вони взяли небагато, але Він сказав їй що вдягти і що взяти з собою. Можливо він просто мав більше досвіду в таких подорожах, але собі він чомусь не взяв червону помаду та міні-спідницю.

Він забрав її він дому на своєму старому кабріолеті мазда – невелике авто типу купе. Про своє авто Він міг говорити годинами і здається в цей момент можна було навіть побачити справжню посмішку на його обличчі.

Ніно теж подобався цей автомобіль, вона уявляла себе дівою 60-х, зав’язала легку хустку, що розвивалась від швидкості, темні окуляри і червона помада доповнювали образ. Він навіть дозволив їй обрати декілька пісень в дорогу, вона увімкнула хіт 60-х років «Намалюй мені ніч», закрила очі і повністю віддалась цьому прекрасному моменту.

Дорога була доволі далекою, але Він домчав їх швидше ніж будь-хто інший. Вже до вечора вони доїхали.

— Сьогодні ми лишимось у місті, відпочинимо і підемо ввечері гуляти під нічними вогнями, - чомусь ці слова Він промурчав, як кіт, - одягнеш ту спідницю, що взяла.

Ніно не побачила тут проблеми, навпаки, подумала, що це вона йому так подобається, що він хоче, щоб усі інші йому заздрили. Красуня одягла спідницю, заправила у неї прозору блузку, нафарбувала губи червоною помадою і навіть вдягла каблуки – не зовсім підходяще взуття для прогулянок старим містом з бруківкою, але вона була готова постраждати аби лиш він помітив яка вона гарна.

Ходіння містом давалось їй легше ніж вона очікувала, втома з дороги ніби полетіла геть, побачивши яскраві вулички з неоновими вивісками, кафе, ресторани, людей. Вона зачудовано дивилась на яскраві вогні міста, там були смішні написи, була гра слів, а були й відверто сексуальні вітрини. Їй хотілося заглянути в кожен заклад і побачити його зсередини, скуштувати усі страви і коктейлі, що там були і побачити усі шоу, які там проходили. А люди? Вона побачила дивовижно яскравих людей: красиві жінки, красиві чоловіки, красиві чи-то жінко-чоловіки чи чоловіко-жінки. Їй здавалось, що вона потрапила на веселий карнавал. Вони й самі привертали увагу – красень-чоловік і поруч з ним тендітна красуня.

Він повів її в чудовий заклад, пригостив коктейлем, вона була щаслива. Ще коли Він лише запросив її в цю подорож, вона мала сумніви, але тепер усі вони пішли геть, вона насолоджувалась кожним моментом цих пригод.

— Зараз має підійти мій знайомий, - сказав Він, дивлячись у телефон, - маю одну справу.

— Ти завжди такий діловий і загадковий, - промуркала вона до Нього та Він лиш посміхнувся кутиком рота.

Звичайно їй хотілося, щоб цей вечір був лише для них двох, але він казав їй, що це не зовсім відпочинок, це робоча експедиція.

— Знайомся Ніно, це Гаррі, мій…діловий партнер, - Гаррі не соромився і поїдав Ніно поглядом, більше того значуще кивнув Йому, що той зробив гарний вибір. Ніно було ніяково під поглядом майже двохметрового бородатого чоловіка, але вона знову обманула себе, що це для Нього і приязно посміхнулась Гаррі. – Він піде з нами на пошуки скарбів.

— Але…я думала, це подорож лише для нас двох, - Ніно засмутилась, але не хотіла показувати свого розчарування.

— Ну, крихітко, ти ж нічого не тямиш в археології і старовині, а Гаррі, як і я, давно в цій справі. Не сумуй, зайчику, вночі ми будемо лише вдвох.

Насправді дівчина трохи засумувала, але ж Він краще знає і обіцяв їй ніч удвох. Ніч удвох дійсно була, але, як зазвичай, Ніно вкладалася в процес набагато більше, ніж Він. Та і враження від Гаррі було двояким, він ніби не договорював усього, Ніно вихопила з діалогу слова «товар» і «покупець» - отже, вони мають знайти якісь старовинні реліквії і продати їх комусь на чорному ринку. Мозок намагався підкинути їй думку, що всі ці справи не для неї, але коктейль на голодний шлунок казав протилежне.

Вирушати на пошук скарбів потрібно було доволі рано, тож компанія з трьох людей опинилась коло палацу вже вдосвіта. Ніно була в легінсах і майці, їй подобалось уявляти себе Ларою Крофт. Чоловіки були одягнуті в звичайні спортивні костюми, це розчарувало дівчину, бо у фільмах археологи носять костюми пісочного кольору, а Йому б дуже пасував такий костюм.

А от палац не підвів – він був величезний і старовинний. Ніно не дуже розбиралась, але запам’ятала, що Він казав це палац 18-го сторіччя і належав дуже багатій родині з польським чи австрійським прізвищем, цього дівчина вже не запам’ятала. Вона уявляла, що палац буде майже зруйнований, але він виглядав так ніби там і досі хтось живе. Зазвичай палаци мають два входи – центральний і чорний. Але цей палац побудували з двома центральними входами, які вели в праве і ліве крило палацу відповідно.

Для дослідження палацу вони обрали правий вхід, чому саме так, Ніно не було відомо, вона лише мовчки слідувала за чоловіками, маленька і худенька тінь двох велетнів.

***

Ніно зайшла в підземний перехід з галасливої нічної вулиці міста, в переході теж було гамірно: якісь музиканти грали таку мелодію, що одразу засідала в голові, але чомусь дівчина не могла розібрати слів і це її дратувало, важко наспівувати без слів. Дуже хотілося роздивитися усе навколо, але ноги несли її геть. Вона пройшла крізь гамірний перехід, який радше нагадував ресторан і вийшла знову до неонових вивісок міста.

— Дідько, - Ніно відчула, що зачепилась сумкою за щось і потягла роздратовано сумку до себе, вирвавши величезну залізну конструкцію і навіть не звернувши на це увагу.

— Привіт, красуне, - зате на неї звернули увагу якісь підозрілі чоловіки, що шукали пригод серед неонових вулиць, - заблукала?!

— Звісно, ні, я тут з … хлопцем, - невпевнено відповіла вона.

— І навіть не з одним, дивись скільки нас, - зареготав один з них і перегородив їй дорогу, - хіба твій хлопець дозволив би тобі гуляти нічними вулицями Неонового міста в такому вигляді, - він не соромлячись, розглядав її. Вона теж опустила погляд на себе, щоб зрозуміти в якому вона вигляді – на ній була міні-спідниця, прозора блузка і червоні туфлі на каблуках.

Компанія нетверезих чоловіків скористалась цією паузою, підхопила її і потягла в темний провулок, продумано закривши їй рота рукою. Вже в провулку Ніно схопила за руку одного з них, коли той намагався просунути свою руку їй під спідницю, його рука хруснула і він закричав, Ніно вивернула його руку в якусь нереальну позицію. Інші чоловіки завмерли від такого неочікуваного повороту подій, а через хвилину злість взяла над ними гору і вони вирішили провчити малу «каратистку»:

— На кунг фу якесь ходиш?! Дарма ти так, немає прийомів проти всіх нас, краще б потерпіла, - з цим словами один з них замахнувся здоровенним кулаком їй в обличчя. Ніно ухилилась і він розбив руку о стіну.

— По-перше, - почала було дівчина, але вже третій чоловік вирішив вдарити її в живіт, йому вдалося, але наступне, що він побачив це неонове небо – Ніно штовхнула його, - так от, по-перше, мій зовнішній вигляд не має вас хвилювати, по-друге, я не питаю дозволу ні в кого, ну і по-третє, я не ходжу на жодне кунг фу.

Після цих слів красуня пішла геть з того провулку, залишивши трьох побитих чоловіків у ньому.

***

Ніно знову спустилась в той підземний перехід, що нагадував їй ресторан і на цей раз вирішила трохи роздивитися навколо. Тут і справді була барна стійка, як в ресторані, але чомусь вона не могла нічого роздивитись детальніше, тому вирішила спробувати розібрати слова музикантів, але це теж давалося погано, хоча тепер здається вона вже могла розібрати на яких саме інструментах вони грали – гітара, бас-гітара, клавішні, ударні і труба, можливо й не одна і здається навіть контрабас:

— Це не схоже на гурт в підземному переході, скоріше на гурт в ресторані, - промовила вона вголос, але мелодія заглушала все. Крім того, вона помітила, що й самі музиканти були вбрані в смокінги. І тут її ніби щось почало виштовхувати з переходу нагору, хоч Ніно і опиралась, бо ще не встигла розгледітись, але незрозуміла внутрішня (зовнішня?) сила виштовхнула її нагору.

Коли Ніно вийшла з переходу вперше в її голові був ніби чистий лист, тепер вона пройшла перехід вдруге і на чистому аркуші почали з’являтися якісь плями, але вони ніяк не хотіли набувати чіткості. Чим більше Ніно намагалась подумати про минуле, підземний перехід чи просто про себе, думки щосили вислизали від неї. Їй набридло боротися з цією внутрішньою стіною і вона знову віддалась інстинктам (чи що воно було).

Ця сила повела її знову до неонових вулиць, до яскравого закладу «Лялечки»: вивіска була неймовірно яскрава і красива, ще й ніби жива – дівчина танцювала канкан. Поруч у вітрині закладу дійсно була справжня жива дівчина на якій було дуже мало одягу і вона помахала Ніно. Ніно помахала у відповідь і зайшла всередину.

Всередині була велика зала, світла було дуже мало, в більшості лише підсвічувались сцени, де танцювало коло шестів красуні майже без одягу. Ніно вирішила знайти собі якесь місце за столиком теж, щойно вона присіла, до неї підійшла офіціантка, на диво в схожому вбранні – міні-спідниця і зав’язана під грудьми блуза:

— Чогось бажаєте? – вона подивилась на Ніно, але її обличчя не показало жодних емоцій.

— Якийсь коктейль на Ваш смак, - Ніно посміхнулась офіціантці, а вона лише кивнула і пішла до бару.

Коли офіціантка повернулась з великим екзотичним коктейлем, коло Ніно вже сидів якийсь чоловік років п’ятдесяти, але дуже красивий ніби кінозірка. Офіціантка знову не показала жодних своїх думок на обличчі, але її очі на хвильку збільшились від страху.

— Гарний вибір, - сказав чоловік Ніно, киваючи на коктейль, - а от я надаю перевагу віскі і підняв свій бокал, - за знайомство.

— Але ж ми незнайомі, - заперечила Ніно та все ж підняла свій бокал.

— Це не обов’язково для наших планів, - самовдоволено сказав чоловік і швидко допив свій віскі, - ти ж тут працюєш, шукаєш клієнтів і тоді з ними йдеш відпрацьовувати гроші. Так, я тут не вперше і знаю вас, як облуплених. Тож, тримай завдаток, - з цими словами він кинув їй велику купюру на стіл, - маєш п’ять хвилин, щоб припудрити носик, а я чекаю тебе на чорному виході.

Ніно знову була як у трансі, не сперечалась, а лише взяла гроші і пішла до вбиральні.

— Не йди з ним, - Ніно почула стривожений голос офіціантки позаду, щойно зайшла у вбиральню, - я давно тут працюю, він постійно знаходить таких як ти, але більше вони ніколи не повертаються. Не йди з ним!

— Не турбуйся, я повернусь. Я не планувала ще сюди приходити, але я повернусь, щоб випити з тобою той неймовірний коктейль, обіцяю. Як тебе звати?

— Фаїна, - тепер обличчя офіціантки виражало усі емоції, а саме сум і недовіру.

— Гаразд Фаїно, а я … - Ніно не могла згадати власне ім’я, - це неважливо, можливо скажу тобі своє ім’я наступного разу.

Ніно вийшла через чорний вхід, надворі було темно і пусто. Чорний роллс-ройс під’їхав прямо до неї, водій вийшов аби відкрити двері, незнайомець вже чекав на неї всередині:

— Пригощайся, - він протягнув їй бокал шампанського, - мабуть ніколи не їздила на такому авто?

— Ніколи, - спокійно відповіла Ніно і відпила шампанське.

— Тож і «Кришталь» мабуть вперше куштуєш.

— Вперше, - шампанське ніяк не смакувало дівчині, її розум знову був, як чистий аркуш і малювати на нього вона дозволила цій невідомій силі всередині.

— А ти не говірка, але це добре. Я люблю вилити душу перед «цією справою». Але все ж хотілося б тебе вразити, можливо зараз вийде, виходь.

Водій відчинив їм двері і Ніно побачила цілий ряд неймовірно гарних яхт.

— На яхті підозрюю ти теж не бувала, - самовдоволено сказав незнайомець, - ось ця третя, нам сюди – він подав їй руку на яхту з ім’ям «Демон».

— Я думала, що яхти зазвичай носять жіночі імена.

— О, розумна! Мені подобається. Та не завжди, це старі звички, а я люблю руйнувати стереотипи, я обрав для своєї яхти таке ім’я, яке відповідає моїй натурі, - незнайомець посміхнувся ніби він і справді демон, - наркотик в шампанському вже б мав почати діяти і ми тут на самоті. Зараз твоє тіло має бути паралізоване, але ти ще можеш говорити, а головне, ти можеш відчувати, - з цими словами він дістав гострого ножа і почав підходити до Ніно.

Він повільно відривав ножом ґудзики на її блузі, тоді почав різати її спідницю, щойно ніж дійшов до промежини, Ніно схопила його руку так сильно, що ніж випав, а зап’ястя вивернулось в іншу сторону. Незнайомець не зміг навіть закричати від болю, в його очах з’явився жах.

— Навіщо здогадуватись що саме відчували твої жертви, якщо ти можеш відчути це сам, - беземоційно промовила Ніно.

— Що?! Але…але як?! Я ж особисто насипав тобі дозу, я робив так багато разів! Чому?! – він заскиглив.

— Я не знаю, але я відчуваю, що мушу це зробити.

Ніно тримала його рот відкритим однією рукою, а іншою влила йому залишок шампанського. «Здається я не вмію контролювати силу» - подумала Ніно, зрозумівши, що зламала йому щелепу, а вона хотіла, щоб він розповів, що робив. Він не міг рухатись, тож дівчина полишила його і почала обшукувати яхту в пошуках доказів, зазвичай такі збоченці люблять збирати «трофеї» з жертв. Довго шукати не довелося, він не вірив, що коли-небудь буде змушений відповідати за скоєне, і ховав усе просто в шухляді столу – фото дівчат, прикраси, пасма волосся. Цього було досить, Ніно повернулась на палубу аби закінчити розпочате.

— Тож, як бачиш, ти не знаєш таких, як я. Ти взагалі нічого не знаєш, - вона наступила гострим каблуком йому на голову. Слід від каблука нагадував слід від кулі, а очі незнайомця лишились скляні і здивовані, він справді нічогісінько не знав.

Ніно спустилась в перехід. Вона подивилась у дзеркало, що проходила і здивувалась, що її одяг цілий. Але це не єдина загадка, яка її цікавила. В цей раз вона вирішила не піддаватися бажанню йти геть з підземного переходу допоки не отримає відповіді на усі свої запитання. І перше з них стосувалось пісні, вона хотіла нарешті розібрати слова і підійшла ближче до музикантів:

— Звідти ти їх не почуєш, - звернувся до неї низькій жіночий голос, - можеш підсісти за мій столик.

Красива пані в червоній сукні показала поглядом на стілець коло себе. Ніно підсіла до неї за стіл і тільки-но відкрила рот аби заговорити до пані, та її перервала:

— Ти хотіла почути пісню, хіба ні? То слухай.

І нарешті Ніно змогла розібрати слова пісні:

«Зрозумій своє питання і ти відповідь знайдеш,

Ти кохала-не кохала і я теж,

Це триватиме хвилину,

Скоро все одно підеш»

— Почула, що хотіла? – пані в червоному закурила цигарку в мундштуку.

— Ні, не дуже, - Ніно дійсно мала багато питань, але не могла сформулювати жодне.

— Ніно, ти прекрасна і молода, твоє життя лише починалось і в тому, що сталось немає твоєї провини, не бійся, спитай мене, - красива пані подивилась в очі Ніно.

— Ви знаєте моє ім’я. Хоча цьому я не дуже дивуюсь. Вже. Що ж, здається я знаю, що мушу спитати: я померла?

— Так і ні, це неважливо, це не те питання.

— Що трапилося зі мною?

— Ти обрала невірний шлях, - пані в червоному скривилась.

— Що я мушу зробити?

Красива пані посміхнулась:

— Вже ліпше. А що б ти хотіла зробити?

— Хотіла б обрати себе! – Ніно вигукнула ці слова раніше ніж встигла подумати.

— Спробуй, - сказала Вона і видихнула дим від цигарки Ніно в обличчя.

Ніно вийшла з підземного переходу.

— Ти де була? – Він підійшов до неї і не дочекавшись відповіді продовжив, - нам же в той бар, познайомлю тебе з моїм партнером.

Дівчина відчула дежавю. В барі, коли Гаррі розглядав її, почуття дежавю знову захопило Ніно. Це продовжилось вночі в готелі і навіть зранку, коли вони йшли до закинутого палацу.

— Ми йдемо у правий вхід, - тримаючи в руках роздруківку карти, сказав Він.

Ніно кивнула, але почуття дежавю ставало нестерпним, до нього додалось липке відчуття тривоги, тому вона затрималась перед входом, а тоді вирішила піти в інший вхід палацу, її ніби тягнуло туди. Між входами був такий, як і палац, закинутий сухий сад, здається в саду Ніно побачила жінку в червоному, але вирішила, що їй здалося. Нарешті дівчина дісталась до лівого входу до палацу і там на неї справді чекала жінка в червоному:

— Ти - Вона! – Ніно почала трохи пригадувати підземний перехід і цю красиву пані.

— Ні, Вона віднині – це тільки Ти, - жінка в червоному видихнула дим цигарок Ніно в обличчя і коли він розвіявся, її вже ніде не було.

***

— Привіт Фаїно, я ж казала, що повернусь, - Ніно сиділа за столиком у закладі «Лялечки» і посміхалась до офіціантки.

— Вибачте, ми вже зустрічались?

— В іншому світі, - пожартувала Ніно, - мені коктейль на Ваш смак, будь ласка.

— Коли офіціантка прийшла забирати посуд, на столику, де сиділа Ніно, лежали гроші за коктейль і газета з кричущим заголовком «Було застрелено маніяка, якого поліція розшукувала вже десять років, ним виявився…». Офіціантка впізнала чоловіка на першій шпальті і з полегшенням видихнула.