Тіло належить воді

Свердло ритмічно врізалося в лід, видаючи монотонний гул. Вібрувала кожна кісточка тіла. Як технік-бурильник, Джессі Росс мав звикнути до цього звуку, та все ж, гуркіт здавався йому неправильним. Гул ніби підсилював його хронічний зубний біль.

Вони вже вшосте за сьогодні обирали нове місце для буріння, згідно розрахунків геофізика Білла Кроуфорда. Та щоразу все йшло не за планом, як тоді, коли свердло обламалося об надзвичайно міцні вкраплення льоду. Россу навіть здавалося, що сам материк бажає залишити свої таємниці нерозкритими, але він не казав цього колегам. Тим паче, що Кроуфорд не збирався просто так відступати від роботи над аномально глибоким шаром блакитного льоду.

Насправді, Росс вподобав це місце, якщо не брати до уваги нещадний холод. Льодовий Язик вражав своїми краєвидами, особливо вночі, коли мільйони зірок панували у небі. Росс згадав сузір’я, котрі йому показала докторка Грей. В школі повз нього пройшла інформація, що на Антарктиді можна побачити більше сорока сузір’їв, недоступних у Північній півкулі.

Та зараз йому не до зірок. Росс спробував розім’яти пальці, що задубіли навіть в рукавицях. Зубний біль продовжував різати, мов катабатичний вітер, і він подумки занотував сходити за ліками до доктора Рейлі. Росс ледь стримався, щоб вкотре не потягнутися до фляжки, але поряд стояв начальник, тож не можна.

Глибина занурення вже перевищила чотириста метрів, коли свердло нарешті загрузло в чомусь в’язкому. Гул обірвався, залишивши після себе лише гостру, тривожну тишу.

— Досить, — напружено мовив Кроуфорд. — Готуй до вприскування антифриз-носій.

— Доку, ви про Кріо-Генезис? Ми ж домовилися, що це лише запасний варіант, — нервово запитав Росс. — Протокол...

— До біса протокол! — обірвав його Кроуфорд. — Ми майже досягли мети. Роби, що наказано!

Росс вгамував пекуче сумління, що вже пускало корені по всьому нутру, і виконав наказ. Зрештою, він не геофізик чи біолог, а простий бурильник, якому добре заплатили.

Довгоочікувана тиша, здається, на благо подіяла навіть на ниючий біль у зубах. Та тоді їхній спокій обірвався. Весь ангар здригнувся від удару. Відчувся глухий поштовх, супроводжуваний вологим чваканням.

— Таке відчуття, що хтось постукав знизу, — прошепотів Росс. — Доку…

Світло шалено замиготіло, а прилади запищали. Сейсмічний монітор видав чіткий візерунок. Росс встиг побачити узор з неевклідових ліній та крапок, перш ніж Кроуфорд затулив йому огляд.

— То азбука Морзе, так? — запитав Росс, хоча й не знався на ній.

— Россе, спробуй витягнути носій, — Кроуфорд вдивлявся в отриманий код, а з чола стiкав жирний піт.

— Ні, доку. Не виходить, — Росс похитав головою. — Він застряг.

З бурової шахти почав підійматися густий, синьо-білий туман, який, здавалося, можна помацати рукою. Він не розсіювався, а пульсував, ніби спостерігаючи за ними. Ніздрі Росса вловили сильний, різкий запах гнилі. Кроуфорд встиг заховати ще один варіант розробленого ним носія, коли туман рушив крізь щілини і зник у вентиляційній шахті.

Світло зникло, і всі прилади потухли. Тоді увімкнулося тьмяне резервне живлення і вони почули жаский, нелюдський крик.

Не гаючи часу чоловіки кинулися крізь шлюз до сусіднього приміщення. Синьо-білий туман обпікав очі та палив легені своєю гнилизною, не дозволяючи бачити далі кінчика носа. Кроуфорд рухався, виставивши долоні вперед, а Росс впав на слизьку від конденсату підлогу, спіткнувшись об щось тверде й нерухоме. Від удару зубний біль відразу ж загострився.

Росс спробував підвестися, але рука наштовхнулася на щось холодне, слизьке і неприродно гладке. Він знову осів на підлогу. Врешті туман залишив їх у спокої, і Росс закричав. Бурильник спирався на тіло Джонсона, системного механіка, у якого напередодні позичив сигарету.

Той лежав на спині, обличчя застигло в німому крику. Його шкіра набула блідо-синього, майже прозорого відтінку, і під нею щось рухалося. З язика Джонсона, очей і розірваних ділянок робочого комбінезона проростали тисячі тонких, як волосся, крижаних голок. Розплющені очі механіка перетворилися на дві крижані, ідеально гладкі сфери, що відображали тьмяне світло.

— Дідько! Доку, що ми накоїли? — Росс обхватив коліна руками, хитаючись зі сторони в сторону. — Що ви накоїли?

Кроуфорд роздивлявся тіло Джонсона, легенько торкаючись до крижаних голок. Схоже, наукове нутро в ньому взяло гору, і він абстрагувався від небезпеки, перетворивши жах на дослідницький зразок.

— Мені здається тебе ніхто не змушував летіти на Льодовий Язик, Россе, — різко відповів Кроуфорд. — Ти отримав гроші, тож роби свою роботу. Іноді жертви стаються, але ми діємо в ім’я великої науки. Вставай! — Кроуфорд потягнув Росса вгору, змушуючи стати на ноги. — Ніхто не має дізнатися про цей... інцидент із Джонсоном, затямив?

Росс тупим поглядом дивився на крижане тіло людини, з якою ще годину тому весело гомонів. А тепер він мав просто забути про цей «інцидент».

— Ти затямив, Россе? — Кроуфорд дістав з кишені бурильника флягу і вклав йому в руки. — Краще випий і ходімо звідси.

Росс жадібно відпив, відчуваючи, як пекуча рідина повільно вгамовує зубний біль. Але нерви продовжували рватись, ніби голки інею проростали всередині його власного рота, як у Джонсона.

— А що з ним робити?

Кроуфорд швидко оглянув приміщення. Буровий ангар встигли захаращити кабелями та громіздкими блоками зі спіненого поліуретану.

— Сховай його серед зразків. Зараз це лише незареєстрований біологічний матеріал, — сказав Кроуфорд, не дивлячись на тіло.

Росс, хитаючись, підкорився. Тіло Джонсона стало крихким, мов скло. Росс обережно потягнув його до тимчасової ширми, утвореної з будівельних матеріалів. Коли він хотів затягнути тіло трохи далі від виходу, крижана рука механіка з моторошним хрускотом відпала. Тоді рештки Джонсона з гучним вологим чваканням почали осідати, утворивши чималу калюжу біля ніг бурильника.

Росс остовпів. Він вирячився на відламаний шматок кисті, з якої замість крові текла гаряча вода. Пара піднялася над його пальцями.

«Не думай про це. Заспокойся. Не думай про це. Тобі заплатили», — повторював собі як мантру, намагаючись вгамувати шлунок.

З житлового коридору почулася серія швидких ударів у двері шлюзу.

— Кроуфорде! Відчини негайно! — почувся наполегливий голос Емми Грей.

Росс кинув руку Джонсона подалі, і хутко вийшов з-за ширми. Витер піт з чола мокрими рукавицями, і здригнувся від цього доторку.

Кроуфорд натиснув кнопку відкриття шлюзу. Докторка Грей влетіла в ангар, ледве не зіткнувшись із Россом. Слідом за нею увійшов Сайлас, їхній офіцер безпеки.

— Ми чули крик. Щось пішло не за планом? — пильні очі докторки Грей оглядали приміщення.

— Ми теж його чули, — кивнув Кроуфорд. — Але нам із Россом здалося, що він лунав знадвору. А ти як думаєш, Сайласе?

Чоловіки перезирнулися, моментально дійшовши мовчазної згоди.

— А де Джонсон? — запитала Грей, її погляд затримався на Россові, що хитався.

— Ми думали він з вами, — Кроуфорд виглядав незворушним. — Сказав, що пішов відлити, якраз після початку буріння.

— Россе, ти в порядку? — докторка Грей легенько доторкнулася до його плеча, від чого бурильник мало не впав. — Агов! Допоможіть!

Кроуфорд та Сайлас схопили Росса попід руки, втримуючи ледь свідоме тіло на хитких ногах.

— Треба вийти звідси, — Емма Грей притримала двері, пропустивши чоловіків, що несли Росса.

Бурильник відчував, що пливе у морі. Долоні пекло, а зсередини відчувався жар. Він не встиг зреагувати, як його шлунок рвонув.

— Що за…

З Росса буквально вирвалася калюжа гарячої води, що вмить вкрилася синіми крижаними голками. Гаряча пара вдарила в обличчя Грей. Крізь пелену він відчув, як його посадили на диван, а тоді почали перешіптуватися.

«Він біологічно заразний».

«Треба позбутися від нього, як від Джонсона».

«Ліквідувати його, поки зараження не поширилося».

Росс почав мичати, не в змозі володіти своїм тілом. Він намагався кричати, благати, щоб вони не вбивали його, але з горла виходив лише хрипкий стогін. Коли свідомість майже згасла, він відчув різкий укол шприца. Його тіло сіпнулося. Росс розплющив очі і побачив лікаря Рейлі, що схилився над ним.

— Відпочинь, Джессі, — пролунав втомлений голос Рейлі.

Росс безсило спостерігав, як лікар швидко наповнив пробірку його кров'ю і запечатав її. Тоді, не сказавши більше ні слова, поспішно вийшов геть.

* * *

Емма Грей забарикадувалася у своєму крихітному кабінеті, найхолоднішому місці на дослідній станції. На предметне скло мікроскопа обережно нанесла краплю крові Росса, яку добув Рейлі. Спершу вона виглядала як досить темна, густа рідина. Але потім, під впливом кімнатної температури, швидко стала випаровуватися, що відчувалося крізь тонкі лабораторні рукавички.

Грей швидко підготувала скануючий електронний мікроскоп і подивилася в окуляри. Перед нею затанцювали деформовані еритроцити, які швидко розчинялися у цій прозорій, гарячій субстанції. Докторка насупилася. Замість клітин, які просто розпадалися, у гарячій рідині почали народжуватися структури, що пульсували під впливом світла мікроскопа. «Ідеально сформовані сині кристали льоду... Прекрасна гексагональна форма…» — думки шаленим потоком заполонили свідомість, коли Грей спостерігала як зразок рухається в бік тепла. Просто до її руки.

Шиплячий звук змусив біологиню зупинитися, відірвавши погляд від мікроскопа. Вона підняла очі якраз тоді, коли синьо-білий туман проходив крізь вентиляцію до її кабінету. За лічені секунди він перетворився на густу, слизьку масу, що стрімко повзла по стіні. Вона накрила вентиляційний отвір і почала кристалізувати приміщення. Повітря миттєво стало морозним, а ніздрі заполонив сморід гнилі.

«Віддай», — низький, множинний шепіт, що лунав від самої підлоги, змусив Грей здригнутися. Її завжди швидкий мозок ніби примерз до черепа, відмовляючись думати. Морозний туман розповзався кімнатою, обпікаючи руки жінки, огортаючи обличчя. Слизька маса цілеспрямовано дотягнулася до зразка крові Росса. Вона набухла, випинаючись назовні гострими кристалами льоду. За моторошну мить крижана субстанція вибухнула просто в обличчя докторки Грей.

«Інтегруйся».

Шипіння лише посилювалося.

«Віддай свій розум».

Докторка закричала від різкого болю, а тоді хутко заповзла під стіл, шукаючи захисту. Гарячі сльози омивали її щоки, поки Емма намагалася витерти кров Росса з обличчя. В двері тарабанили і вона змусила себе розкрити очі. З огидою відчувала, що кров’ю омились не лише рукавиці. Її власне обличчя, схоже, поранили гострі уламки кристалів.

Лише тоді вона спромоглася визирнути. Стіни довкола повністю покрилися глянцевими кристалами льоду. Здавалося, що вони перебувають під самим льодовиком, а не на поверхні. На хитких кінцівках рушила до дверей, за якими стояв Сайлас.

Щойно він її побачив, то розважливим рухом відчепив пістолет з кобури, відкрив двері і затягнув досередини.

— Агов! Відпусти мене! — Емма відчайдушно почала вириватися, але отримала різкий удар прикладом по голові.

Вона застогнала, відчуваючи, як потилицю обпікає біль. Сайлас кинув її до столу, на якому миготіли рештки мікроскопа.

— Що ти знайшла? — запитав Сайлас, швидко скануючи поглядом кабінет, шукаючи нотатки або зразки.

— Сам глянь! — закричала Емма, хапаючи морозне повітря.

На мить Сайлас втратив абсолютну холоднокровність. Він вражено спостерігав за блискучими кристалами, що не припиняли свого руху. Вони переливалися синім і білим, розростаючись все більше у їхній бік. До тепла людських тіл.

Скориставшись моментом, Емма різко випрямилася, штовхнувши його в груди ліктем. Її права рука дотягнулася до залишків зруйнованого мікроскопа. Зібравши всю силу, вона завдала потужного удару металевим штативом просто по потилиці Сайласа. Глухий звук заповнив кабінет. Сайлас випустив пістолет, його очі на мить округлилися від шоку. Він похитнувся і почав падати на крижану підлогу. Мить повагавшись, докторка Грей вхопила пістолет і вибігла в житловий коридор.

А тоді світло повністю зникло.

Жодного мерехтіння чи попереджувального писку. Настала абсолютна, чорнильна темрява. Єдине, що залишилося — низький гул у підлозі, що йшов від самого серця Антарктиди.

Емма Грей гарячково намагалася пригадати приблизний план станції, щоб знати куди рухатися далі. Назад не можна, бо там Сайлас. Залишається коридор ліворуч від неї, де знаходиться кабінет Кроуфорда та житловий відсік. Вона почала йти навпомацки, простягнувши руки вперед. Кожен крок віддавався жахливим хрускотом.

Раптом до її вух долинув дивний скрегіт. Хтось рухався в її бік, лід монотонно дзеленькотів. «Це щось маленьке», — виснувала докторка Грей, затримавши подих. Тоді міцні пальці вчепилися в її гомілку і з вуст жінки роздався крик. Лід затремтів від звуку. Емма шалено забила ногами, не в змозі рухатися далі. Щось тримало її ногу на місці, і докторка відчувала пекучий біль від доторку. Зважившись, вона присіла і намацала те щось. Відчула скручені крижані пальці, що закінчувались в порожнечі. То була рука.

Охоплена люттю і панікою Грей натиснула на запобіжник. Зіщулившись, навела зброю вниз і двічі натиснула на спусковий гачок, орієнтуючись на місце контакту. Глухий, оглушливий звук вистрілу у замкненому просторі пролунав, як вибух. Міцна хватка миттєво ослабла. Черевики одразу намокли від гарячої рідини, що залишилася від крижаного придатку. Емма Грей наосліп кинулася вперед.

* * *

Росс прокинувся від пекучого жару, що розривав його зсередини. У горлі пересохло, а кожен ковток повітря віддавався сухим шкрябанням. Навколо панувала темрява. Препарат Рейлі мав заспокоїти, та лише посилив гарячковий психоз. У цій тиші Росс чітко чув голоси з туману: «Ліквідувати його, поки зараження не поширилося».

Із нелюдським зусиллям він сів на кушетці. У тиші кабінету чувся лише тихий, низький гул, що йшов крізь підлогу, пульсуючи у такт пекучому болю в зубах. Росс почув шелестіння неподалік, і насторожено виструнчився. «Мене хочуть вбити. Ліквідувати. Вони позбудуться мого тіла тут», — його параноя розігралася з новою силою, підсилена наркотичним туманом. Він стиснув кулаки.

— Хто тут? — його голос розійшовся приміщенням нервовим відлунням.

«Вони вб’ють тебе».

Росс відчув низький, множинний шепіт, що линув звідусіль. Мов у божевільному маренні, він підвівся і почав махати кулаками в порожнечі. Гарячі сльози заливали обличчя, поки він благав не чіпати його.

Тут він наштовхнувся на щось гостре. Відчув різкий біль у долоні і пекучий холод, що поповз тілом від контакту. А тоді разом із запахом гнилі, до Росса долинув слабкий, знайомий запах антисептика та спирту — аромат лікарського кабінету.

Крижані пальці вчепилися в його зап’ясток. Росс відчайдушно вирвав руку, і його удар прийшовся просто в груди істоти. Від контакту крижаний панцир тріснув, і з тіла, яке Росс ідентифікував як лікаря Рейлі, вирвався потік гарячої рідини.

Рейлі розтанув, перетворившись на бурхливу калюжу гарячої, прозорої води, що миттєво зникла в дренажній системі кабінету. Залишився лише запах гнилі і гаряча пара, що обпікала обличчя бурильника. Ошелешений і просякнутий липким жахом, Росс наосліп кинувся геть із кабінету.

«Вони тебе ліквідують».

«Поховають під льодом».

«Знищ їх!»

«Знищ!»

Росс упав навколішки й тепер повз темним коридором. Шепіт в голові лунав так гучно, ніби хтось кричав йому просто у вухо. Раптом згадавши про флягу, він хапливо відпив ковток живильної рідини, та, закашлявшись, почав випльовувати перед собою крижані голки. Здавалося, що вони проросли крізь язик Росса, і хронічний зубний біль миттєво зник, залишивши по собі лише порожній холод у щелепі.

— Я не вмру тут, — бурмотів він, відчуваючи, як тіло палає від внутрішнього жару. — Не вмру. Це вони всі вмруть.

Зібравшись із останніми силами, Росс підвівся на німіючих кінцівках і рушив уперед. У спину його штовхали невидимі, крижані руки — він не бачив їх, але точно знав, що вони там є.

* * *

Кроуфорд випустив хмару сигаретного диму, з нетерпінням поглядаючи на годинника в очікуванні Сайласа. Перед ним на столі виблискувала скляна колба з останнім варіантом розробленого ним Кріо-Генезиса. Крізь товсте скло блакитна, майже прозора рідина ледь помітно світилася. Геніальна ідея Кроуфорда полягала в тому, що цей проєкт мав стати його спадщиною — вирішенням світової енергетичної кризи. Він отримав мільярдне фінансування, пообіцявши компанії, що унікальний мікроорганізм, знайдений на Льодовому Язиці, вдасться стабілізувати і перетворити на абсолютно чисте, відновлюване джерело енергії.

«Ні, це не мікроорганізм, — від усвідомлення він закашлявся. — Я вивільнив не вірус, а розбудив розум. І він вважає нас інфекцією, що намагається його вбити». Кроуфорд перевів погляд на фотографію родини, і зробив останню затяжку. Він дав свідомість тому, що лежало в глибині льоду, і тепер воно вимагало жертв. Відчуття провини і жаху пронизало його мозок.

Кроуфорд глянув на завершені, але ще не відправлені, електронні листи родині та керівництву. Індикатор супутникового зв’язку світився червоним — критичний рівень, передача неможлива. Дідько.

Треба вибиратися звідси. Спершу слід знайти Сайласа, а тоді вони розберуться з наслідками.

Тут він почув вже знайоме шипіння. Підняв очі до стелі, і якраз тоді повністю зникло світло. Настала абсолютна темрява. «Ще цього не вистачало», — Кроуфорд обережно сховав колбу до кишені куртки і навпомацки відчинив шухляду. Аварійний ліхтар слухняно увімкнувся, пробиваючи вузьким променем темряву. Кроуфорд роззирнувся. Синьо-білий лід не просто заполоняв кімнату — він рухався в його бік, немов рідина. Не вагаючись, він клацнув запальничкою.

— Геть від мене! Геть! — з ліхтарем в одній руці, Кроуфорд розмахував довкола себе маленьким полум’ям, рухаючись до дверей. Синьо-білий туман, що породжував кристали льоду, болісно зашипів, коли вогонь лизнув його край, а сморід гнилизни тільки посилився. — Я сказав не підходь!

Кроуфорд вилетів за двері, не роздумуючи, в який бік рухається. Він біг у сліпій паніці, але запальничка заіскрила і згасла. Доктор ще кілька разів відчайдушно спробував клацнути нею, але нічого. Кроуфорд вилаявся і люто викинув запальничку подалі. Почувся тихий дзенькіт, що змінився шипінням. Кроуфорд прискорив ходу, не озираючись назад, аж тут його з силою збили з ніг. Він полетів на крижану підлогу, випустивши з рук ліхтарик.

— Россе! — гукнув Кроуфорд, помітивши бурильника. Ліхтарик покотився під ноги Россу і згас. В цілковитій темряві кожен звук тиснув на нерви, видаючись ще голоснішим. Кроуфорд чув шипіння позаду і важке дихання Росса біля нього. — Увімкни світло, йолопе!

Почувся шурхіт і Кроуфорд мало не зомлів від сили удару по голові. Він загорланив, намагаючись закритися руками, але Росс все гатив і гатив ліхтарем по його черепу.

«Вбий його!»

«Вбий!» — кричав лід у свідомості Росса.

Гаряча кров заливала обличчя Кроуфорда, поки той зі стогоном намагався відповзти подалі від Росса.

— Я не вмру тут, не вмру... Ясно? — гарячково бурмотів Росс, нестямно гатячи по черепу Кроуфорда. Його руки болісно жалили крижані голки, що рвалися зсередини, а гаряча кров доктора утворила липку калюжу під ними. Скляна колба викотилася з кишені доктора.

Тут почулося клацання запобіжника і в світлі маленького вогника від запальнички постала Емма Грей.

— Ану геть від нього, Россе! — її голос тремтів, та вона наставила на нього пістолет. Росс завмер, наче спійманий звір, і почав прислухатися до голосу, що шепотів крізь синьо-білий туман.

«Інтегруй свідка! Не дозволяй їй втекти!»

Росс із лютою швидкістю кинувся на Грей, збиваючи її на крижану підлогу. Запальничка полетіла, і світло зникло. Його гарячкове тіло обпікало її. Росс почав тягтися до пістолета, який Грей міцно стискала в руці. Одержима свідомість Росса націлилась лише на знищення. Він ударив Грей по обличчю, аж почувся огидний хрускіт, а тоді, керуючись шепотом, почав несамовито душити її. Грей шалено відбивалася, хвицаючи ногами, та він виявився сильнішим. Вона хрипіла, а тоді затихла.

Росс полегшено вдихнув, відчуваючи, як його внутрішній жар потроху вщухає, ніби буря всередині нарешті відступила. А тоді відчув гуркіт і крижаний холод в животі. Він загорланив, коли голки льоду вивалилися разом з його нутрощами назовні, заливаючи все довкола водою.

Емма Грей опустила пістолет, коли мертве тіло Росса навалилося на неї. Тіло нило та пекло від болю, поки вона вивільнилася з-під його ваги. Помацала обличчя. Ніс зламано, тож доводилося важко дихати ротом. Обабіч неї чулося знайоме шипіння і тріск кристалів.

— Я просто хочу піти звідси, — її плечі здригалися від німих ридань, поки вона говорила в порожнечу. — Відпусти мене.

«Ви самі прийшли сюди. Вас ніхто не кликав», — відповів крижаний голос.

Поблизу почувся шурхіт.

— Кроуфорде? Россе? Грей? — голос звучав рівно й холодно, без жодних емоцій.

Емма якомога тихіше лягла біля липкого трупа Росса. Сайлас рухався зовсім близько, під його ногами монотонно шурхотів лід. Грей розуміла, що корпоративний кат не дасть їй вийти звідси живою. Обережно, намагаючись зайвий раз не шуміти, шукала навпомацки пістолет. «Де ж він? Щойно був просто тут», — лунало у її свідомості, аж тут пальці вхопили скляну колбу. У ту ж мить яскравий, різкий промінь світла прорізав чорнильну темряву, наче лазер. Він вдарив Грей прямо в очі.

— Докторко Грей, ви це шукаєте? — Сайлас націлився на неї пістолетом і, не вагаючись, вистрілив. Емма встигла відстрибнути вбік, і куля вибуховою хвилею врізалася у крижаний наріст на стіні. Зі стін почав сипатися лід, ніби танув сам льодовик. Докторка Грей з останніх сил побігла коридором, до рятівних дверей, що виходили назовні. Вона знала, що за кілька секунд свідомість льоду заблокує її єдиний шлях.

Вона зі стогоном штовхнула важкі металеві двері і вирвалася назовні. Морозне повітря Антарктиди боляче обпікало горло. Все довкола замело снігом. Полярна ніч повнилася густою темрявою, але місяць відкидав крижаний, примарний блиск на безкрайню снігову пустелю. За відчуттями, температура опустилася нижче шістдесяти градусів — межа виживання для незахищеного людського тіла.

Кров на обличчі миттєво замерзла, стягуючи шкіру і перетворюючись на крижану маску. Грей відчувала пекучу пульсацію в зламаному носі. Сніг сягав по коліна, а на пошук снігоходів часу не залишалося. Вона високо підіймала ноги, з останніх сил просуваючись уперед.

Важкі двері позаду неї грюкнули, але Емма не озиралася. Ліхтарик прорізав морок і його промінь негайно знайшов сліди Грей на снігу. Кулі розривали морозну тишу, і Емма з криком впала в глибокий замет. Вона продовжувала повзти далі, не розуміючи навіть, чи її поранено: тіло достатньо заніміло від холоду і шоку.

Коли міцна чоловіча рука обхопила гомілку, Емма відчула гостре почуття дежавю. Вона різко обернулася, щоб відштовхнути, але Сайлас рвучко потягнув її за ногу, викликавши хвилю нудотного болю.

— Колба! Віддай колбу! — кричав Сайлас, навалюючись на неї. Тоді схопив її за комір і, обшукуючи, вирвав Кріо-Генезис з руки Грей. Він тріумфально підніс колбу до світла ліхтарика.

У цю ж мить його очі округлилися від шоку, а голова різко сіпнулася. Він відчув, як наполегливий шепіт вібрує в його кістках, йдучи від льоду під ногами.

«Позбудься рідини».

«Врятуй Льодовий Язик».

Сайлас, підкоряючись цій крижаній волі відламав корок колби. Він нахилив голову і випив усю блакитну рідину. Чоловік загорланив, але його крик обірвався вологим бульканням. Тіло почало здуватися, а шкіра посиніла і потріскалася. З нього вирвалася хмара гарячої пари, а сам він розпластався бурхливою калюжею води, що фонтаном піднялася над снігом. Гаряча рідина з тіла Сайласа дотекла до ніг Емми Грей. Вона відчайдушно поповзла геть від пекучої калюжі.

Сніг довкола танув від гарячої температури тіла Льодового Язика, що колись було Сайласом. Вода рікою стікала вниз, до чорного озера, де виднілися брили льоду.

Емма повзла, використовуючи лікті та передпліччя, тягнучи своє тіло до чорнильної межі. Вона не відчувала своїх ніг, і зі страхом озирнулася. Її ноги розчинялися в пекучій рідині, інтегруючись із талим снігом.

— Ні... Ні, — хрипіла вона, поки свідомість занурювалася у божевілля.

Вона дісталася краю озера. Крижана кірка піддалася під її вагою. Грей провалилася у заспокійливу воду. Відчула, як тіло зустрічається з холодною вологою. Емма дивилася на чисте сяйво зіркових сузір’їв, які видно лише на небі Антарктиди, коли її тіло віддалося на поталу воді. Та вона не відчувала, що помирає. Навпаки, її розум тепер житиме в іншій свідомості. Грей нарешті зрозуміла: вона стала частиною Льодового Язика, а він — частиною неї.

«Інтеграцію завершено. Тіло належить воді».